Для голосування необхідно авторизуватись

Портрет

Художник малював її портет,
Не першу ніч вкладав у нього душу,
Пляшки порожні й пачки сигарет
З ним коротали вічно мертву тишу.

Думки у голові переплелись,
Коли виводив очі, що на нього
Закохано дивилися колись,
А зараз в них не бачить він нічого.

Безмежна порожнеча в глибині,
В якій тонули мабуть сотні інших,
Та спогади не тонуть у вині,
Не гаснуть у обіймах перших ліпших.

Тремтячою рукою малював,
Бо добре знав до чого ті доводять,
Уста, які так палко цілував.
Тепер лише у снах вони приходять.

Її волосся – ніжний оксамит –
Виблискувало в місячному сяйві,
А запах в нього мов весняний цвіт…
Щоб описати це, слова тут зайві.

Із спогадів їх чітко переніс
Він лініями плавними на плечі,
Але чи є якийсь у цьому зміст?
Чому з ним відбуваються ці речі?

Вона для нього щастя і печаль,
Вона його загибель і натхнення,
А в серці викликає тільки жаль,
Її портрет – це щире одкровення.

Пергамент витримати може все,
Не знає він що добре, що погане,
Та за собою в вічність понесе
Ті спогади, як автора не стане…

Художник малював портрет її,
Не фарбою, а кров’ю на папері,
Коли ж завершив, склав він олівці
І вийшов у вікно, а не у двері…

2

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Oleg Бойчук

13
Коментарі: 0Публікації: 6Реєстрація: 06-04-2020

Думок на тему “Портрет”