Час не чекає, що його наздоженуть.
Він, егоіст,
Як знає нами вертить.
Йому плювати, адже він беззсмертний!
Це наш із вами межі має путь.
Ось тільки день,
Та неминуча ніч.
І за хвилиною сплила вже ціла вічність!
Що ж, лікар-час?!?
Біль перетвориш на комічне?
Тягар важкий з осунутих ізнімеш пліч?
І не чекай…
Біжи. Спіши. Втікай.
Всього не встигнемо.
Та встигнути б ковтнути
З ключа живого.
І… хоч оком би зирнути
за межі прісного!
Хоч заступити б край…