Ухх… Як тихо, волого…
і сонце ласкаво
не потішить,…
не сушить повітря,… сльозу.
Десь гостює у осені,
п’є з нею каву.
І не хоче дізнатись, хто плаче внизу.
Притомилося…
гоїти рани, співчувати і втіху давати,… тепло.
Нашим душам дозволило
в мокрих туманах
Мандрувать,
там, де їх так давно не було.
Відпустило,…
дозволило серцю тужити, набрякати,
зволожившись втратити ритм.
Бо ж не можна не плачучи мучитись…
Жити й оптимізму тримати
весь час алгоритм.
Ухх… Як тихо, волого…
Душа відпочине,
Сльози виплаче серце.
Просохне і знов заіскрить.
Філософія осені разом з туманом відлине.
Сонце каву доп’є
і повернеться знову світить.
Автор публікації
Коментарі: 44Публікації: 35Реєстрація: 08-08-2020
Достижение получено 14.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
Достижение получено 12.08.2020
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
2 коментарі “Волого”
Це поезія глибоких емоційних та духовних асоціацій. Барвистість, пластичність. Майстерне володіння словом. Є глибина філософських роздумів. Вражений.
Це поезія глибоких емоційних та духовних асоціацій. Барвистість, пластичність. Майстерне володіння словом. Є глибина філософських роздумів.