Для голосування необхідно авторизуватись

Через 30 років

Катя перевернулася на бік і пір’їнкою злегка повела по Олеговому обличчі , на мить завмерши, коли той здригнувся і помружив носа, чим визвав її іронічну посмішку. А коли хлопець привідкрив одне око, пронизуючи дівчину заспаним поглядом, взагалі голосно розсміялася.

– Вийдеш за мене заміж? – запитав Олег, відкривши обидва ока та розтягнувшись і собі у задоволеній посмішці, і не дочекавшись відповіді притягнув до себе кохану, притуляючи до себе так, мов це було востаннє…
За декілька хвилин за ним зачинилися двері хатини, в якій проживала Катя, а ще за якусь мить на цьому ж подвір’ї зупинилась іномарка, з якої вийшла ошатна жінка, презирливим поглядом окинувши всю навколишню убогість…

Катерина Петрівна вкотрий раз пробігала кілька строк телеграми від старости класу, яка збирала всіх однокласників на зустріч через 30 років після закінчення школи. Таких запрошень у жінки було вже дві – на зустріч через 20 років, через 25 і ось наступна – через 30. Жодного разу Катерина не відгукувалась на запрошення, хоча так хотілось побачитись із колишніми однокласниками, дізнатись про їхні досягнення, поділитись своїми здобутками, але там буде ВІН, і ВІН потребуватиме відповіді на ті запитання, на які відповісти було дуже тяжко.
Але цього разу вона змушена буде поїхати, оскільки це запрошення перехопила її донька, яка, не здогадуючись про мамині побоювання, почала збирати її у далеку дорогу, адже їй хотілося, щоб її мама була серед інших найкращою, найпривабливішою і ще багато таких «най – най – най», хоча в свої 47 вона й так була «най – най – най». Хіба ж могла Катерина відкрити ту правду, яку знала лише сама, а також та жінка, що одного найщасливішого ранку з’явилась на її подвір’ї і перекреслила їй шлях до щастя.

***
– Ви, мабуть, і є Катя? – запитала ошатна жінка, щойно двері відчинила усміхнена дівчина, сподіваючись, що це коханий повернувся за своїм жакетом, якого забув, поспішно збираючись додому.
– Так, – здивовано відповіла та, одразу здогадавшись, хто перед нею стоїть.
– Май собі на увазі, – продовжила жінка, навіть не привітавшись і вихопивши із рук дівчини синового жакета, – якщо не покинеш чіплятися до мого Олега, матимеш дуже величезні проблеми.
– Ми кохаємо одне одного, – спробувала захистити своє кохання Катя, але її ніхто не став слухати.
– Твоє кохання заключається у покращенні свого злиденного життя, яке стане ще більш злиденнішим, якщо не виїдеш звідси.
– Але ж куди мені їхати, коли у мене вже нікого немає.
– А ось це мене турбує найменше. Подумай про своє майбутнє, якого може і не бути. – Жінка розвернулась і пішла до авто, біля якого зупинилась і ще раз окинула дівчину презирливим поглядом. – А щодо Олега, то ти не хвилюйся – в обіймах багатшої та вигіднішої партії він тебе забуде дуже швидко, адже злиденне життя не для нього.
Катя збиралась не дуже довго, оскільки пожитки в неї справді були злиденні, адже на маленьку пенсію бабусі, яка тільки місяць, як відійшла в світ безсмертя, не розживешся на ошатні сукні та вишукані наряди. Сльози застилали очі, коли покидала вже похилену стареньку будівлю, в якій пройшли її шкільні роки і з жахом думала про майбутнє, оскільки податися їй було ні до кого – батька ніколи не бачила, а мати спилась і померла десь під тином, ще коли Каті було всього 5 рочків. Всі ці роки її вихованням займалася бабуся, яку вклала в ліжко небезпечна хвороба, забравши з собою єдиний прихисток, єдину рідну людину.
Був ще Олег, який давно зізнався у своєму коханні до неї. Але Катя намагалася не думати про нього, оскільки він з такого середовища, до якого їй ніколи не дістатись, тому і уникала зустрічей з ним, хоч це було дуже тяжко зробити, оскільки вони були однокласниками, і ще через те, що він їй дуже-дуже подобався. А ось коли померла бабуся, його підтримка була дуже доречною, і дівчина забула про попередні застереження, оскільки в той час він був єдиною людиною, хто вмів її заспокоїти та захистити, налаштувати на думки про майбутнє, оскільки на носі були іспити, випускний вечір, планування подальшого життя.
Ось так – було щастя і раптом зникло все одразу, як вранішній туман під першими сонячними променями. Тепер дороги назад вже не буде, адже Олегова мама жартувати не стане – вона тримала чималу владу і мала величезні можливості, щоб звести когось зі світу, хто стане їй на заваді. Про це дівчина знала завжди, та про це забувалось одразу, щойно на порозі її будинку з’являвся ВІН.
Куди ж тепер? І дорога повела Катю у далекі степи, де робочі руки завжди були потрібні. Далеко-далеко, подалі від кохання, мов величезна дистанція у тисячу кілометрів могла заспокоїти зранене серце…

***
Про те, що шалені ночі кохання не минули безслідно, дівчина здогадалась одразу, коли затримка сягнула одного тижня, чого раніше ніколи не було. Миттєве щастя від думки, що в неї все-таки залишиться часточка ЙОГО, змінилось на розгубленість – а як же вона буде зараз, одна, з малою дитиною на руках?
Відчай призвів до обману, коли заставила себе заради того, аби дитина не народилася безбатченком, прийняти залицяння місцевого парубка, і боляче закушувала губи та стримувати сльози від огиди, поки той втолював свою хіть. За цей обман не раз картала себе довгими ночами, ховаючись десь у закутку, коли п’яний чоловік зневіриться у пошуках дружини для своїх знущань та сексуальних домагань засне десь у кутку. Не мала підтримки й від свекрухи, яка завжди називала її бандерівкою, оскільки невістка була із західної України, та приживалкою, бо з приданого у неї була лише скудна валіза з декількома речами. А коли почав виднітися живіт, то взагалі почала називати ще ненароджену дитину бандерівським байстрям і підмовляла свого сина до такої думки.
Не стерпіла такого пекла Катя, зібрала свої речі і вже з малою дитиною на руках поїхала до великого міста, сказавши собі: «Пан, або пропав». Посміхнулася доля нещасній з малям на руках і влаштувалась вона на роботу двірником, одразу отримавши невеличку кімнатку у гуртожитку, але ж ця кімнатка була для неї просто палацом, її власним куточком, де не буде місцю приниженню та знущанню.

***
Хоча ще багато довелось пережити бідній дівчині, поки так-сяк змогла зіп’ятись на ноги. Образити міг кожен, оскільки нікому захистити, але стиснувши міцно зуби Катя змогла розправити плечі і піти вперед з гордо піднятою головою. Вона вступила до педагогічного інституту, здобула вищу освіту і стала тим, ким мрія бути завжди – вчителем. Згодом переїхала до мальовничого селища на Харківщині, отримала своє власне житло і переступила поріг школи вже Катериною Петрівною, міцно тримаючи за руку малу Даринку, заради якої жила, дихала, яка стала для неї її єдиною втіхою, розрадою, єдиною радістю. Життя повернулось до неї своєю білою стороною.
Написала листа до своєї подруги, не сподіваючись, що отримає відповідь, адже пройшло майже 20 років і вона могла вийти заміж, змінити прізвище, взагалі виїхати, але несподівана відповідь просто заставила Катерину плакати. Тепер вона знала про всі події, які відбулись і відбуваються в її рідному краї, але жодного разу не наважилась приїхати у гості, а вже особливо на зустрічі випускників. Боялась побачити там ЙОГО.
А ВІН приїздив кожного разу – на зустріч випускників через 5, 10, 15 років. За словами подруги, кожного разу чекав на неї, а потім отримав підвищення на посаді, переїхав до столиці і перестав приїздити. Так зв’язок з ним і обірвався, хоча подейкували, що чимало земляків звертались до нього у проблемах, і всім з радістю допомагав. У цьому і був весь ВІН – повна протилежність своїй матері.

***
Катерина замовчувала про своє життя до білої смуги, хоча з радістю ділилась з подругою своїми здобутками у кращому житті: своєю донечкою, яка пішла стопами матері, теж вчителюючи в рідному селищі; своїм зятем, який став надійною підтримкою не тільки для доньки, а й для тещі; своєю маленькою онукою, яка мов сонячний промінчик зігрівала серце бабусі; своїми учнями, повагу яких мала і на допомогу яких могла розраховувати в любий час. Але завжди пропускала запитання подруги про власне життя, мов та нічого у листах і не запитувала, адже життя для неї закінчилось ще того рокового ранку, коли разом із коханням, вона залишила там на порозі убогого обійстя і власне щастя…
Про телеграму із запрошенням дізналась від доньки, яка завітала до мами у гості, бо жила неподалік. Можливо, якби листоноша не передала телеграму Дарині, Катерина Петрівна сховала б і її у ящик столу, де вже покоїлись дві попередні, так і не наважившись на такий крок, але ж сталось все по іншому – Дарина одразу кинулась до шафи, де покоїлись мамині сукні, перебираючи одну за одною. А далі автобус поніс жінку до району, яка із завмиранням серця уявляла собі ймовірну зустріч з ним, зважуючи кожну свою відповідь на ймовірне запитання…

***
Зустріч, як і завжди розпочиналась зі школи, куди потроху почали сходитись всі колишні випускники, паруючись на купки – кожен випуск окремо. До своєї купки направилась і Катерина з подругою, яка ще з далеку замахала до всіх рукою, викрикуючи вкотрий раз: «Подивіться, кого я до вас привела!!! Я ж запевняла вас, що Катька цього разу приїде обов’язково!!!»
Жінка щиро посміхалася, а очима шукала серед дорослих однокласників ЙОГО. Її серце шалено стукотіло, а коліна пропускали дрібне тремтіння, та за довгі тяжкі роки боротьби за своє існування Катерина Петрівна звикла приховувати свій стан і тримати себе в руках за будь-якої ситуації.
А далі поцілунки, обійми, розпитування про життя, картання друзів за довгі роки мовчання. Здавалось, що лише вона була центром всієї уваги однокласників. Ось вже й подруга почала роздавати фотографії її доньки, зятя, онуки, сімейні фото, на яких сусід Микола був сприйнятий за Катерининого чоловіка, на що жінка не встигла заперечити, оскільки почула схвальні вигуки навкруги.
А от ЙОГО не було. Можливо, це і на краще, але ж чому так щемить серце?
– О!!! – хтось вигукнув із натовпу. – Нарешті з’явився і наш олігарх!!!
Всі погляди повернулись в інший бік, звідки до гурту направлявся ВІН. В цей час серце Катерини готове було вистрибнути з грудей, а фото в руках почали помітно тремтіти. Одного погляду на НЬОГО було достатньо, щоб зрозуміти – він ніколи не покидав її серця.
Ось ВІН привітався з Мишком, розтягнувшись у веселій посмішці і, о Боже, взяв у руки фотографію, яка була у того. Посмішка враз зникла з ЙОГО обличчя, а погляд почав нишпорити по натовпі, хоча до нього підходили привітатись і інші однокласники, на яких ВІН миттєво звертав увагу, а потім знову шукав очами ту, заради якої і вирішив завітати на цю зустріч, в надії, що на цей раз вона нарешті зможе з’явитись.
Ось перехресний довгий погляд. Мабуть, в цей час серця обох завмерли від насолоди перед такою довгожданою зустріччю. ВІН обминув кількох чоловік, впевнено направляючись вперед, до неї, оскільки вважав, що вона – це марево, яке може просто раптово зникнути. Якби поряд не було подруги, Катерина могла б впасти на землю, оскільки в якусь мить їй здалось, що вона втрачає ґрунт під ногами.
– Привіт, – промовив ВІН, зупинившись за крок від неї.
– Привіт, – відповіла вона, напрочуд спокійно зустрівшись з ЙОГО поглядом ще раз.
– Це твоя сім’я? – запитав ВІН, протягуючи їй сімейне фото.
Катерина лише змогла махнути головою, тому їй на допомогу поспішила подруга, яка протягнула Олегові ще кілька фото, заходившись розповідати, хто там зображений. На одній з фото погляд Олега зупинився на кілька десятків секунд. В цей час серце Катерини закалатало від хвилювання, адже то було фото її доньки, але тут на допомогу прийшла вже староста класу, яка оголосила про перший урок. Всі розбились по парам, як колись сиділи за партою, і попрямували до школи…
На протязі всього іншого часу Олег більше не підходив до Катерини, хоча вона відчувала на собі його зацікавлений погляд. Можливо, так було краще, оскільки, залишившись вони на самоті, їй довелось би відповідати на його запитання, на які не знаходила відповіді. Вже ближче до вечора, Катя з подругою вийшли із задушливого кафе, де святкували зустріч, і присіли на лавку. Надія відчувала, що на серці в подруги неспокій, тому не розпитувала про відчуття, які заполонили її при зустрічі зі своїм першим коханням. Розмова почалася про те, та про інше, буденне, доки за спинами не почулись чиїсь кроки.
– Ви, як і колись, все щебечете, та щебечете, – почувся Олегів голос, який зайшов жінкам наперед.
– Та захотілося вдихнути свіжого повітря, – промовила Надія, швидко піднявшись. – Піду принесу чогось прохолодного.
Вона не глянула в очі Катерини, оскільки знала, що там буде благання не залишати її з ним на одинці, але подруга вирішила, що їм потрібно поговорити наодинці, з’ясувати причини, які стали поміж ними, заважаючи бути разом, адже відчувала – їм це потрібно.
Олег не присів поряд, а просто обіперся спиною об стовбур дерева, що росло навпроти і довго дивився кудись в перші сутінки.
– Я не буду з’ясовувати причини твого несподіваного зникнення 30 років назад, адже не ті вже роки, – нарешті промовив він, поглянувши на неї. – Мене просто цікавить одне запитання – ти щаслива?
– Так, – якось поспішно відповіла Катя, набравши повні легені повітря, аби дихалось вільніше. – Звичайно, я щаслива, оскільки у мене є все, що потрібно для щастя – сім’я, робота, донька, онука.
– Твоя донька дуже схожа на мою бабусю, – раптом промовив Олег, якось уважно змірявши її поглядом.
– Справді? – не розгубилась у відповіді Катерина, хоча серце зробило тривожний стукіт. – А ти ж як?
– Мені пощастило менше – я не можу мати дітей.
– Як це? – здивовано запитала жінка. В цей час їй хотілось заперечити і розповісти всю правду, оскільки в голосі Олега лунало стільки смутку. Не зрозуміло, як би вона повелась далі, та у неї задзвонив телефон і вона поспішно кинулась до нього. – Вибач, це донька.
Катерина відійшла на кілька кроків у глиб парку і радісно защебетала з донькою та з онукою, в надії, що Олег піде назад до кафе, але щойно її розмова закінчилась і вона повернулась назад, аби поглянути, чи не залишився чекати на неї Олег, як одразу ж опинилась у його міцних обіймах. Він не промовив жодного слова, без роздумів заволодівши її вустами.
Катя затремтіла в його руках, обм’якла і не чинила опору, лише міцніше обіймаючи його за плечі, відповідаючи на цей порив пристрасті. А за мить вже стояла одна, оскільки Олег зник так само несподівано, як і з’явився. Більше у кафе він не заходив…

***
Олег мчав вперед на своєму авто, не розуміючи своєї поведінки. Він не міг пояснити, чому саме рвонув від тої, хто ще й досі хвилював його серце, оскільки саме зараз була та найщасливіша хвилина за всі ці 30 років, яку потрібно було продовжити, всіма силами вчепившись в неї, заставити зробити її своєю, відбити, відвоювати, назавжди залишити біля себе, але він цього не зробив і зараз просто втікав. Чи ні? Це вів його вперед його ж внутрішній голос. Куди? Олег не міг дати правильну відповідь, просто покладаючись на цей голос, бо відчував, що все робить правильно.
За кілька годин швидкої їзди він опинився у своєму заміському будинку і, підхопивши ліхтарика, чомусь поліз на горище, куди вже давно не заглядав. Його зустріли одні павуки, невдоволено поглядаючи на небажаного гостя, який вже схилився над одним із ящиків, перегортаючи старий непотріб, шукаючи те, чого і сам не розумів. Просто якісь старі мамині папери. Аж, раптом, в руках опинився конверт, з якого випав якийсь клаптик паперу, а також стара бабусина фотографія з малими дітьми, серед яких була і його ще зовсім маленька мама. Одного погляду на обличчя бабусі було достатньо, щоб зрозуміти, де він бачив ці очі, ніс, вуста. Серце зробило болісний стукіт і заходилось калатати все гучніше, аж задзвеніло у вухах. На обличчі прослизнула скупа чоловіча сльоза, а руки розгортували аркуш паперу, який був списаний дрібним маминим почерком.
«Сину мій, коли ти прочитаєш ці строчки, мене вже не буде серед живих. Тоді мені вже не буде так боляче від твого презирства, яке ти відчуєш, коли дізнаєшся всю правду. Дуже тяжко визнавати свої гріхи, а ще тяжче знати, що не в змозі щось змінити, аби все виправити. Синку, це я стала на заваді твоєму щастю, спровадивши від тебе твою Катю, тоді розуміючи, що роблю все правильно. Через кілька років я спробувала її відшукати, але все марно. Я боляче наказана за свій вчинок, за що відповідатиму перед Богом. А зараз дивлюсь на мамине фото і вимолюю у неї прощення, бо розумію, що твого не матиму ніколи. І ти будеш правий…»
Там було ще кілька строк, та цього вже вистачало, аби розставити всі крапки над «і». Олег вихопив мобільний телефон і швидко набрав номер Надії.
– Ти дивився на годинник?! – невдоволено зашипіла жінка. – Ми щойно заснули.
– Де Катя? – просто запитав він, в надії, що вона залишилась у подруги бодай на одну ніч.
– Навіщо вона тобі?
– Я її кохаю. Я буду боротись за неї, і вона буде моєю.
– Навіщо боротись? Я все знаю. Катя мені розповіла. Вона теж тебе кохає.
– Ти затримаєш її?
– У неї автобус у 7 годин ранку. Ти не встигнеш…
Але у слухавці вже чулись гудки. Олег рвонув з горища і направив всій автомобіль до міста. А ще за годину у повітря злетів його власний гелікоптер, розвертаючи свій ніс на захід.

***
Катерина здригнулась і помружила носа, оскільки щось її солодко залоскотало. Потім привідкрила одне око і розтягнулась у щасливій посмішці, яка одразу ж змінилась на здивовану і жінка схопилась на ліжку.
– Олег? Що ти тут робиш?
– Вийдеш за мене заміж? – проігнорував запитання щасливий чоловік, міцно затиснувши у своїй долоні її руку.
– Але ж…
– Я знаю, що ти вже давно є вдовою.
– А…
– А я вже рік, як розлучився. Я завжди кохав лише тебе. Може через це Бог і не давав мені дітей з іншими, бо я вже мав доньку з тобою. Адже це правда?
Катерина відвела свій заплаканий погляд. Олег присів поряд і пригорнув її до своїх грудей, ховаючи своє обличчя у її розкуйовдженому волоссі.
– Я згодна, – лише тихо відповіла вона, притискаючись до нього міцніше, але відчуття, що це буде востаннє вже не було…

2

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Людмила Масовець

108
Коментарі: 0Публікації: 37Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій