Для голосування необхідно авторизуватись

Гірка посмішка долі

У вікно барабанив дощ, напуваючи землю, яка вся аж розбухла від небесної щедрості. Все навкруги було похмурим, не привітним, мов тужило разом зі згорбленою жінкою, що схилилась над ліжком своєї доньки, яка вкотре заметалась на білосніжній постелі.

– Все гаразд, моя ластівко, – тихенько зашепотіла мати, втихомиривши і знову вкривши майже бездиханне тіло теплою ковдрою. – Спи, Надійко, а я постережу твій сон.
Жінка опустилась на стілець і тяжко зітхнула. Її зрізане густими зморшками обличчя, яке ще донедавна раділо появі внучати, було бліде і осунуте від горя, що прийшло слідом за радісною звісткою.
Від згадки про це, з вій матері скотилось кілька сльозин, яких за цей час й так було пролито чимало, а голова, мов за наказом, повернулась в бік столу, де майже в центрі, під букетом свіжих польових квітів, принишкла фотографія її щасливої Надійки поряд якогось чорнявого хлопця, що обіймав її за плечі. Його очі світились любов’ю, та хто ж знав, що вся ота любов розтане так швидко, як тане перший сніг.
Не раз виникало бажання викинути те фото геть, аби не бачити того фальшу на його обличчі, та не могла, бо то була воля єдиної доньки… можливо, остання.
– Він з’явиться, – пригадались матері слова Надійки, яка хапалась за це фото, мов за рятувальну соломинку. – Обов’язково, адже йому так хотілось мати доньку, якій би він дав небесне ім’я – Зоряночка. – Але потім, коли недуга забрала останні надії, донька взяла з матері обіцянку, ледве спромігшись видавити із себе такі болючі слова. – Коли… коли моя дитина запитає про… про батька і захоче його розшукати, ви їй покажіть це фото. Сергій повинен здогадатись, хто стоїть перед ним, бо таких фотографій лише дві… у мене і у нього…
Зоряна знову завовтузилась на ліжку, намагаючись розігнати той набридливий наплив думок, що вже ось котру годину атакував її мозок. Хотілось, нарешті, заснути, щоб дати спокій всьому тілу, а особливо серцю, яке вже не один день перебуває в напрузі.
– Не спиш? – запитала сусідка по кімнаті, яка щойно повернулась зі свого чергового побачення.
– Чомусь, безсоння мучить, – зізналась дівчина, приховавши від тої справжню причину.
– Може, думки про Петровича вкрали твій сон? – підкинула свою здогадку подруга.
– Не мели дурниць, – відрубала їй Зоряна, а сама аж зашарілась від її слів, тому вирішила закінчити розмову і відвернулась до стіни.
– Не втрать свій шанс, – продовжувала подруга, вирішивши допомогти дівчині зробити перший крок, бо розуміла, що вона так ніколи і не зважиться.
– Про який шанс може йти мова, коли він настільки старший за мене? – пробубнявіла Зоряна, не повертаючись.
– Ти гадаєш, що це такий великий розрив у віці між вами?
– Але ж я йому теж збрехала про свій вік. Що буде, коли він про це дізнається?
– Та хто ж відмовиться від молоденького м’яса? Ти ж не відняла собі років, а навпаки – додала. Гадаю, ні, я просто впевнена, що він буде на сьомому небі від щастя.
– Не знаю, чомусь, так тривожно на душі, – поділилась своїми сумнівами Зоряна, перевернувшись на спину і втупивши свій погляд у стелю.
– А це через твої вагання, оскільки його путівка закінчується за два дні.
– Звідки знаєш? – схвильовано запитала дівчина.
– Едик сказав. Вони ж із Сергієм Петровичем з одного заїзду. Він же мені і про його не байдужість до тебе розказав. А ти будеш дурною, якщо не вхопишся за нього, адже мало того, що у свої 45 він має вигляд на всі 35, то ще й вдівець, дітей немає, квартира у самому центрі Львова, власний бізнес. Що тобі ще потрібно? Я ж мовчу про свого Едика, який , окрім ролі коханки, мені нічого запропонувати не може.
– Боязко якось мені. Все – таки, він на 20 років старший.
– Ти мала стосунки з однолітком, і що після нього залишилось? Сердечний біль? Так? А цей одну дружину поховав, то іншу берегти буде, як зіницю ока.
– Ну, ти вже одразу про одруження, – знову зашарілась Зоряна.
– А Петрович не справляє враження гульвіси. Он мене Едик в перший же день у ліжко затягнув, а ви й досі на піонерській відстані. Ні, подруго, серйозні наміри у нього.
Сусідка, швидко роздягнувшись, стрибнула у ліжко і, кинувши через плече звичне: ,, Добраніч ’’, невдовзі спокійно засопіла. А Зоряні тепер точно було не до сну. Її серце тривожно закалатало в грудях, оскільки не знаходило відповіді на мучивше запитання – що робити?
Чомусь, пригадався перший день знайомства. Немов ще раз відчула на собі чийсь погляд і одразу відшукала серед кількох чоловіків, які сиділи у парку, кому саме він належить. Не могла не відшукати, бо при перехресному погляді її знизало наскрізь.
Вона пройшлась повз нього, а він не зайняв її, як це робили інші, просто привітно посміхнувся. Лише на танцях, якось не сміливо запросив на вальс.
Згадавши ті кілька хвилин його обіймів, Зоряна засвітилась. Не розуміючи – чому? – одразу ж збрехала про свій вік, оскільки боялась, що велика різниця у роках може його відштовхнути.
На першому ж побаченні домовились не згадувати про минуле, хоча від подруги, яка зустрічалась з його сусідом по кімнаті, знала про нього майже все. Була впевнена, що і він дещо знає про неї. Не все, звичайно, адже не любила розповідати про себе, та застерегла не виказувати таємницю про вік…
Сергій Петрович називав її ніжно – Зоряночкою. Здавалось, так багато хто звертався до неї, та з його вуст це звучало по особливому. Якось зізнався, що завжди хотів мати доньку з таким ім’ям. Тоді, на якусь мить він спохмурнів, а Зоряна одразу здогадалась, що сталось цьому причиною, адже Ірина повністю переказала його одну історію з минулого, коли ще в молоді роки він безтямно закохався в дівчину, але її подруга стала між обома закоханими, на власну користь повернувши чужі страждання. Вона втішила молодого парубка, ставши йому дружиною, а він так і не дізнався, що невдовзі стане батьком дитини, мама якої до останнього свого подиху сподівалась, що її Сергій скоро з’явиться, адже він не міг збрехати про своє кохання. Лише перед смертю дружина зізналась про те, що колись приховала він нього правду, бо знала, що в таку мить чоловік обов’язково їй пробачить.
Знала Зоряна, що Сергій Петрович розшукував свою кохану, та наткнувся на жахливу звістку про смерть обох: і матері, і дитини. З цим болем живе вже кілька років і те, за словами Ірини та Едика, що він, раптом, зміг по вуха закохатись говорить про диво, адже поклявся, що його серце ніколи не зможе затрепетати так, як колись, багато – багато років тому…
Згадавши про все це, Зоряна задумалась – що саме відчуває до цього чоловіка? Він безумовно їй подобався, дуже – дуже. Можливо, через те, що завжди був таким галантним, вишуканим; вмів слухати, водночас сам будучи гарним розповідачем; можливо, тому, що серце затріпоче, коли погляне на неї і готове вирватись з грудей, коли заговорить чи несміливо торкнеться руки; а ще, можливо, тому, що в його очах вона бачила стільки батьківської любові, якої їй весь час бракувало.
Засинаючи тієї ночі, дівчина чітко знала, яким буде її наступний крок…
Піднімаючись ліфтом багатоповерхівки, Зоряна, чомусь, дуже розхвилювалась. Можливо, через те, що вперше переступить поріг квартири, яка відтепер стане її новим домом.
– Хвилюєшся? – запитав Сергій Петрович, міцніше притиснувши до себе свою наречену і чмокнувши її у щічку.
– Не так, щоб дуже, – не стала приховувати свого стану дівчина, притулившись до свого коханого всім тілом.
– Немає потреби для хвилювання, адже зустріч із злобною свекрухою тобі не загрожує.
Зоряна нічого не встигла відповісти, оскільки двері ліфту розчинились і Сергій Петрович легенько підштовхнув її до виходу. Він щось розповідав їй веселе, оскільки сам посміхався, але дівчина його не чула, адже від дивного хвилювання зашуміло у вухах. Вона, мов сомнамбула йшла вперед, очікуючи на те, що буде далі?
Атмосфера квартири зустріла гостей неймовірною тишею. Як і передбачалось, присутності злобної свекрухи не відчувалось, та, чомусь, тривога не покидала серця, мов намагаючись попередити про щось невідоме.
Несміливо роззирнувшись у гостьовій кімнаті, погляд Зоряни, невідомо – чому, зупинився на одній з полиць, де розміщувалось чимало різних речей. Але зовсім не це привернуло увагу дівчини, а одне фото, до якого одразу прикипіла поглядом.
Мов за наказом, в пам’яті з’явився спогад з минулого, коли, зовсім випадково, в її руках опинилось точно таке саме фото. Воно було заникане серед старих речей з такою надією, що його ніхто ніколи не знайде. А також пригадався стривожений і водночас винуватий погляд бабусі, яке ледве спромоглася вимовити: ,, Цей молодий хлопець і є твоїм батьком, – і одразу ж додала, – який не злюбив тебе ще в материнському лоні.’’
Зоряна трясонула головою, щоб прогнати від себе всю цю маячню, адже не збиралась вірити в те, що почала їй малювати її ж підступна уява, але інший спогад знизав серце, оскільки був пов’язаний із болючою подією – смертю бабусі, яка в останні хвилини свого життя намагалася їй щось пояснити, молила про прощення. Тоді, вбита горем від втрати найдорожчої людини, онучка в знак згоди махала головою, хоча не розуміла жодного слова, а зараз почала посилено згадувати той день, аби зрозуміти, за яку провину бабуся просила у неї пробачення.
Що такого могла приховувати від неї бабуся? Чомусь, погляд одразу впав на те ж саме фото, яке несподівано опинилось в руках Зоряни. Знову страшна здогадка знизала серце, поєднавши дві події – одну зі свого минулого, а іншу з минулого Сергія Петровича – в єдине ціле.
– Не може цього бути, – тихенько прошепотіла дівчина, і здригнулась, почувши за своєю спиною чоловічий голос.
– Як справи у моєї принцеси? – це був Петрович, який зайшов до гостьової кімнати зі щасливою посмішкою на обличчі.
– Що це за фото? – одразу запитала Зоряна, ледь стримуючи сльози, і аж затримала подих, щоб розчути відповідь, оскільки в грудях просто шаленіло серце.
– Навіщо це тобі, – спробував обійти це запитання чоловік, у пориві пригорнути до себе свою наречену.
– Це мені дуже важливо знати, – ухилилась від його рук дівчина, знову в очікуванні на його відповідь.
– Зоряночко, – ніжно промовив Сергій Петрович, вже не намагаючись заключити дівчину в свої обійми, оскільки її поведінка його спантеличила. І все через якесь фото багатолітньої давності, – я не можу зрозуміти твого запитання.
– Хто цей чоловік?
– Я. А ця дівчина – моє минуле. А ти моє майбутнє, Зоряночко. – Петрович знову потягнувся до дівчини, та вона відсахнулась від нього, мов перед нею був привид. – Та, що це з тобою?
– Ця дівчина – моя мама! – крізь сльози закричала Зоряна, оскільки саме криком вона намагалася позбавити себе того болю, який знизував її все тіло, адже сумнівів у тому, що перед нею стоїть її рідний батько вже не було. – Це моя мама! – продовжувала викрикувати дівчина, тому що спогад її недавнього щастя, яке вона пізнала в обіймах свого батька заставляв здригатися від жаху. – Це моя мама…мама…а ви… ви мій…батько.
– Стривай, Зоряночко, – аж оторопів Сергій Петрович від такої новини, не збираючись вірити в почуте, – ти не можеш бути моєю донькою, оскільки вона вже давно померла.
– Я не сумніваюсь, що бабуся зробила все для того, щоб ми ніколи не зустрілись. Можливо, саме в цьому вона розкаювалась в свої останні хвилини життя.
– Ні, моя донька молодша тебе років на п’ять.
– А я збрехала вам про свій вік! – знову закричала дівчина, відступивши на кілька кроків назад, оскільки спогади, мов гострі колючки, знизували її мозок, і це було дуже боляче. – Збрехала, бо закохалась. Господи! – Вона закрила обличчя руками і прихилилась до стіни, бо їй вже брало сил, хоча продовжувала причитати. – Чому все сталось саме зі мною, Боже? Чому? – Зоряна на мить притихла, а потім зайшлася божевільним сміхом, опустившись на підлогу і викрикуючи одну й ту ж саму фразу. – Я мала статеві стосунки з власним батьком! Я мала стосунки…о, Боже!
– Зоряночко, це якась маячня, – спробував заперечити Сергій Петрович, бо не хотів вірити, адже правда була справді жахаючою. Хоча пам’ять повернула назад ті сумніви, коли він вперше зустрівся із дівчиною. Першим було запитання про її вік, лише потім можна було плекати якісь надії на взаємність, тим більше, що серце почали посягати такі почуття, на які він вже і не сподівався.
Петрович обережно нахилився над дівчиною, у намаганні притулити її до себе, заспокоїти, хоча не розумів, хто тепер вона є для нього, як звертатись до неї. Та, мабуть, Зоряна вирішила і за себе і за нього, оскільки, миттєво зірвавшись з місця, швидко зникла за дверима квартири.
Біль та страждання несли її вперед не вибираючи дороги, оскільки думки і спогади різали її мозок, мов ножем. Від безпомічності, вона розмахувала руками та викрикувала якісь не розбірливі слова, від чого люди шарахались по сторонам, кидаючи їй вслід здивовані погляди. Зоряна, можливо, і сама не встигла зрозуміти, що з нею сталось, лише гучний звук гальмувавшого автомобілю різонув у вуха і одразу обірвалось все…
Сергій Петрович вилетів з під’їзду надто пізно, щоб щось відвернути. Розштовхавши натовп, він впав на коліна, пригорнувши до себе вже бездиханне тіло доньки, вперше за своє життя відчувши біль від втрати рідної дитини. Доля наказала його ще раз за ту слабкодухість багато років назад, але якою ціною…

Кохання не питає віку?
Воно прийде, як сніг з небес
Хай ти вже збивсь роками з ліку,
Та це не обмине тебе.
І дуже жаль, що наша доля
Не підстеляє подушок,
І душу мучить у неволі,
А серце згадує лиш шок…
І щастя знову відлетіло,
Ледь доторкнувшись сивих скронь,
Знизало болем серце й тіло,
Зірвалось просто із долонь…

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій