Для голосування необхідно авторизуватись

“Король футболу”

Мар’яна на всіх парах вилетіла з під’їзду і рвонула на проїжджу частину, адже у неї була лише година, щоб дістатись до видавництва для підписання важливого контракту. Помітивши потрібний номер маршрутки, вона прибавила швидкості, намагаючись проскочити проїжджу частину на червоне світло, та сталось так, що за мить вже лежала на розпеченому асфальті, завиваючи від болю і проклинаючи свою гірку долю.

– Куди преш, коза? На дорогу дивитись треба! – це вже не стримував себе водій джипу, який вистрибнув з авто і схилився над дівчиною.
Мар’яна від болю міцно стисла зуби і спробувала піднятись, намагаючись сховатись назад додому, далі проклинаючи свою долю, та натовп, який вже зібрався довкола, завівся не на жарт, тому водію джипу довелось тримати оборону.
– Та це ж моя знайома, я просто не встиг загальмувати, – він швидко допоміг піднятись дівчині на ноги і радісно посміхнувся їй, привітно цмокнувши в щічку, – привіт, моє сонце.
– Привіт, – здивовано відповіла Мар’яна, але її подив був не від того, як швидко розвивались події, а від того, хто дивився на неї – перед її очима повстав, мов щойно зійшовши з плакату, який висів в її ванній кімнаті, «король футболу».
– Зробіть вигляд, що ми знайомі, – процідив крізь зуби чоловік, продовжуючи щиро посміхатись дівчині.
– Я…я рада вас…тебе бачити, – лише спромоглась вона промовити і мов заворожена, в супроводі «омріяного та не досяжного» сіла до салону автомобілю.
– Куди летіли? – невдоволено промовив парубок, натиснувши на газ.
– На зустріч, – нарешті оговталась Мар’яна, повертаючись до реальності.
Подряпина на коліні дала про себе знати, тому вона нахилилась, щоб оцінити масштаби «пригоди» і чи варто продовжувати рухатись до цілі свого назначення в такому вигляді. Авто зупинилось і хлопець теж схилився над її коліном. А потім мовчки потягнувся до аптечки і так само мовчки почав надавати першу допомогу.
Дівчина сиділа тихо, намагаючись навіть не поворухнутись. Хоча, яке там «ворухнутись», якщо все її тіло було ніби в оціпенінні, перед тим, хто вже досить давно був лише у її мріях. Вона спортивний журналіст за професією і вже довгий час мріє про те, що отримає завдання написати репортаж про нього, кого давно охрестила «король футболу». Тим більше уява письменниці бульварних романів під псевдонімом Мері малювала цю зустріч не раз, але зовсім не так, як це сталось зараз.
– Все готово, – вивів дівчину із оціпеніння голос «короля», який вже привітно посміхався їй в неймовірній близькості від неї. – Невелика подряпина. Я її обробив і все змастив гелем. За хвилину забудете про неї, мов нічого і не було.
– Дякую, – лише змогла відповісти Мар’яна, намагаюсь оговтатись, та не полотніти перед своєю мрією так вже явно.
– Гаразд, якщо ви вже так летіли на зустріч, значить, вона для вас важлива. Говоріть адресу, домчу за кілька хвилин. Якщо чесно, я теж літав за хмарами, тому прийміть мої вибачення. До речі, мене звати Дмитро і я готовий загладити провину сьогодні ввечері, запросивши вас до ресторану. Ви згодні?
Чи згодна вона? Ще питає!!! Та вона навіть і не мріяла про таке. Хоча, ні – мріяла довгими безсонними ночами. Коли писала про своїх романтичних героїв, бачила саме його – ці очі, ці вуста, цю звабливу ямочку на щоці, чула цей хвилюючих голос.
– Так, я згодна, – це все, на що вона могла спромогтись, окрім адреси, куди так поспішала.

Вечором, ближче до назначеного часу, квартира Мар’яни перетворилась на поле битви. Речі святкові та щоденні перемішались між собою десь на підлозі та на канапі, а чогось потрібного, що могло б підійти до вечері в ресторані, дівчина так і не змогла підшукати. Схопившись на ноги, вона стрімголов кинулась до сусідньої квартири, де проживала її подруга Ксюха.
Скоро і гардероб подруги був на канапі, та смаки дівчат розділялись. Мар’яні подобався бірюзовий костюмчик, який гарно підкреслював її ідеальну фігуру, а Ксюха наполягала на білій сукні, яка, дійсно, пасувала, але в ній дівчина була більше схожою на наречену.
– Не мели дурниць, – розсміялась подруга на те, що заключення про наречену було сказано вголос, – своєю появою ти засліпиш всіх жінок в ресторані. А чоловіки так і падатимуть перед тобою штабелями, – дівчата голосно реготали, оскільки Ксюха була ще та акторка, ідеально скопіювавши епізод з фільму «Девчата».
До сукні подруга принесла туфлі на височенних підборах.
– О, ні, – запротестувала Мар’яна, – на цих «копитах» я не зроблю жодного кроку.
– Краса потребує жертв!!! – вперто промовила Ксюха, і заставила її їх взути.
– О, Боже! – вигукнула дівчина, коли поглянула на себе в дзеркало. – Я в них схожа на Ейфелеву вежу!
– Ой, Марі, – затараторила подруга, – засиділась ти за своїми сентиментальними романами і взагалі втратила смак до моди. Ти підеш тільки в цьому! А тепер сідай, будемо робити з тебе справжню красуню.
Близько до 20:00 години перед дзеркалом сиділа майже інша дівчина, яка тільки чуть-чуть була схожа на попередню Мар’яну.
– Боже ж ти мій, вигукнула дівчина, поглянувши на своє відображення, – невже це я?
Подруга задоволено обійшла свою підопічну з усіх боків і розтягнулась в щасливій посмішці.
– Значить так, до побачення ще є час. Зараз ми виходимо на вулицю і ти звикаєш до високих підборів, щоб твоя хода була «від бедра».
– Ой, Ксю, – спохватилась Мар’яна, – я ж такий безлад залишила в своїй квартирі.
– Завтра прибереш, – заперечила одразу подруга. – Чи ти хочеш зараз в цій красі йти і складати свої розкидані речі?
– А якщо він захоче зайти на каву?
– Яка кава? Покажи йому, що ти не легковажна дівчина. – І це говорила Ксюха, яка сама тягла чоловіків до себе додому в перший же день знайомства? – Так, пройдемося і будемо чекати твого «короля футболу» біля будинку. Не хвилюйся, щойно він з’явиться, я швидко зникну.
Мар’яна лише відсалютувала, голосно розсміявшись і обоє, взявшись за руки, вийшли з вулицю, направившись вздовж будинків. Одна з них ніяк не могла втриматись на високих підборах, інша намагалась її підтримати, від чого реготали обоє.
– Все, – обірвала «хіхоньки-хахоньки» Ксюха, – досить сміятись, треба повертатись. Ще, чого доброго, спізнишся.
Дівчата розвернулись і помітили двох хлопців, що йшли назирці за ними.
– Дівчатка, одразу розтягнувся у задоволеній посмішці один з них, – ми бачимо, що ви сумуєте.
– Ідіть в ж*пу, – Ксю ніколи не боялась говорити те, що в неї в той час вертілось на язиці.
Дівчата розвернулись і швидко пішли вперед, намагаючись відірватись від набридливих залицяльників, але відстань між ним не збільшувалась, а навпаки – зменшувалась.
– Давай, біжимо, та тільки в різні сторони, – запропонувала Ксюха і першою пустилась вперед.
Мар’яна рвонула за нею, навіть не оглядаючись, чи хтось там її переслідує. Скільки часу бігла і куди, вже й не пригадає, але раптом опинилась біля свого ж будинку. Поглянувши на ноги, вона голосно розсміялась, адже, як виявилось, ходити вона на високих підборах не вміє, а бігає дуже швидко. Але, поглянувши на годинник, дівчина мало не заплакала, адже вже було 21:30. Від акуратно вкладеної зачіски вже нічого не залишилось, та й саме побачення полетіло коту під хвіст.
В розстроєних почуттях Мар’яна направилась до свого під’їзду, звідки вийшло двоє чоловіків, ласо поглянувши на неї, навіть натякнувши на гарно проведений вечір у їхній компанії. Але дівчина подумки послала їх кудись подалі, навіть здивувавшись своїй вульгарності, і пройшла вперед, наткнувшись на …. «короля футболу», від несподіванки, навіть, підстрибнувши.
– Ви?
– А повинен бути хтось інший? – відповів той із ноткою невдоволення в голосі, з долею підозри в очах роздивляючись її зовнішній стан, можливо поєднуючи його з від’їхавшим авто.
– «Боже мій, – подумала Мар’яна, аж розгубившись, – своїм зовнішнім виглядом я можу викликати у нього будь-які асоціації», – а вголос почала оправдовуватись, як тільки змогла. – Вибачте, будь-ласка, я про все забула. З цією вечіркою, яка влаштовувалась з нагоди ювілею нашого видавництва, у мене все, дійсно, вилетіло з голови. – Мар’яна вигадувала все на ходу, боючись, щоб він не розвернувся і не пішов геть. – Мені так соромно, правда. Але, якщо ваша пропозиція ще в силі, то я тільки піднімусь, щоб переодягнутись.
«Король футболу» оглянув дівчину з ніг до голови і вирішив, що їй і справді потрібно переодягтись.
– Гаразд, – промовив він. – Не відмінять же столик в ресторані. Заодно і кави вип’ю, поки ви будете перевдягатись, оскільки сам замотався за день. Якщо пригостите кавою, звичайно?
Мар’яна схвально махнула головою і першою направилась до ліфту, посилено роздумуючи над тим, що вона може вдягнути зараз, якщо перерила весь свій гардероб і не знайшла нічого підходящого для походу до ресторану. І раптом, від згадки, в якому стані вона залишила свою квартиру, коли побігла до подруги, мало не знепритомніла.
– Мар’яно, – занепокоївся чоловік, помітивши її зблідле обличчя, – ви себе гарно почуваєте?
І ось знову дівчині довелось викручуватись, як тільки можна, лише б не потрапити в цей час до своєї квартири. Довелось включити навики акторської майстерності і, опинившись біля дверей квартири, зіграти розгубленість.
– О, ні. Тільки не це. Я ж згубила ключі.
Щоб зіграти свій «відчай» до кінця, Мар’яна головою притулилась до дверей своєї квартири, які несподівано скрипнули і відкрились. Згадавши, що, кинувшись до Ксюхи за допомогою у підборі сукні, вона навіть не замкнула вхідних дверей. Відчай вже грати не довелось, але на допомогу прийшов сам «король футболу».
– Мар’яно, здається вас обікрали. Я піду першим.
Дівчина подумки радісно посміхнулась, адже безлад в квартирі тепер можна буде списати на грабіжників. Отож, вже полегшено зітхнувши, вона направилась вслід за своїм омріяним чоловіком, із задоволенням спостерігаючи за тим, як він нишпорить по квартирі у пошуках вигаданих грабіжників.
– Мар’яно, подивіться, чи все у вас на місці.
– Так, все, – зіграла дівчина подив, але для достовірності все-таки заглянула до шафи.
– Може, зателефонуємо до поліції?
– Що ви? Все ж на місці, – вона почала швиденько вкидати речі до шафи, і щоб він ще не заглянув до ванної кімнати, на дверях якої красувався плакат з його зображенням, швиденько підштовхнула на кухню. – У мене є смачна кава. Я вам зараз все покажу, а сама піду переодягнусь.
Спровадивши гостя готувати собі каву, Мар’яна швиденько вхопила мобільний і закрилась у ванній кімнаті, благаючи Господа, щоб Ксюха вже повернулась додому.
– Алло, Ксю? Тільки нічого не питай. У мене все нормально. Благаю, принеси під мої двері свій бірюзовий костюмчик. Зараз, в цю ж хвилину, дуже прошу. Завтра все розповім.
Вимкнувши телефон, дівчина зайнялась собою. Через дві хвилинки, вона тихенько пройшла до вхідних дверей і взяла «передачку» від подруги. Молодець, Ксю. Так само тихенько повернулась назад до своєї кімнати. А вже через десять хвилин Мар’яна з’явилась на кухні, викликавши своїм виглядом явне задоволення в очах «короля футболу», який спокійно пив каву.
– Готові?
– Так, – задоволено промовила дівчина, махнувши в повітрі ключами. – У мене є запасні.
– Я скажу вам відверто, – промовив чоловік, порівнявшись з Мар’яною, – цей наряд вам пасує краще. Особливо підходить до ваших очей. А на тих високих підборах ви взагалі нагадували мені Ейфелеву вежу.
Мар’яна розсміялася, адже в неї теж виникло таке ж порівняння. Але сміх її стих, оскільки «король футболу» наблизився до неї занадто близько. Так близько, що вона відчула його гаряче дихання, не зчувшись, як він взяв її обличчя у свої долоні і ніжно торкнувся до її вуст.
Дівчина закрила очі, потягнувшись до нього назустріч і…. прокинулась.
Привідкривши одне око, її погляд зупинився на письмовому столі, на якому стояв відкритий ноутбук і свідомість повернула дівчину до реальності.
– Біс забирай!!! – закричала вона що є сили. – Це був сон!!!
Тяжко піднявшись, Мар’яна повільно попленталась до ванної кімнати. Закривши халатом звабливу посмішку «короля футболу» з плакату, вона стала під холодний душ. А вже з ванної кімнати вийшла сконцентрованою на закінченні свого роману, який так і не дописала вчора вночі.
Задзвонив телефон. Дівчина знизала його сердитим поглядом, оскільки не хотіла, аби ще щось завадило завершенню роботи. Але це був її видавець, тому довелось відповісти.
– Роман готовий? – він ніколи не церемонився у привітаннях.
– Майже, – не церемонилась з ним і сама Мар’яна.
– У мене немає таких слів. До восьми годин вечора я чекаю тебе з готовим роздрукованим романом у себе в кабінеті. Жодних електронних версій. Ти ж знаєш, що я цього не люблю. Жду.
Видавець вимкнувся так же швидко, як і з’явився, а дівчина вже без особливого бажання натисла кнопку живлення на ноутбуці. Згадавши про її дивовижний сон, Мар’яну «понесло» у вир натхнення, тому вона швидко зацокотіла по клавіатурі і вже о шостій вечора вийшла з дому, щоб прогулятись пішки до видавництва, тим самим ще раз пригадуючи свій сон, все до найменших подробиць.
Деякі сюжети викликали на її обличчі задоволену посмішку, оскільки подумки вона перебувала саме в тих подіях. В реальність її повернув шум від гальмування автомобілю і біль в тілі, оскільки її відкинуло на бруківку перед авто.
Із вже знайомого джипу вистрибнув знайомий чоловік, посипавши на неї шквал лайливих слів.
– Куди ти преш, коза?!! На дорогу треба дивитись!!!
Мар’яна відкрила очі і зустрілась із знайомим поглядом свого «короля футболу». В одну мить вона забула і про біль в коліні, і про роздерту руку, і взагалі про мету свого пішого напрямку, адже всі її думки сконцентрувались навколо одного – аби у Ксюхи і справді знайшовся той бірюзовий костюмчик…

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій