Для голосування необхідно авторизуватись

Сон в руку

 

Оксана цілу годину вертілась біля дзеркала. Зайшла мама і посміхнулася.
– Ти кудись збираєшся?
– Так, – весело відповіла дівчина, не оглядаючись. – І не запитуй – куди? Мені вже є 18 років, тому я виросла з того віку, щоб тобі звітувати і просити дозволу.
Мама сумно посміхнулася, оскільки такі слова дуже ранили її серце. Вона хотіла була піти з кімнати дівчини, показавши цим свою образу, та раптом передумала і присіла на доньчине ліжко, продовжуючи дивитись на неї, мов щойно не відчула жодного неприємного відчуття.
– Ми з татом на ці вихідні збираємось до бабусі в село. Ти не хочеш з нами?
– Зовсім ні, – відповіла дівчина, підфарбовуючи вуста. – Скажи мені, що я там не бачила?
– Але ж ти так давно не була у бабусі.
– То й що? Баба Катя була у нас в гостях, я її і бачила. Що ще потрібно?
– Допоможемо бабусі на огороді.
– О, ні! – одразу ж відрубала Оксана, з якимось презирством поглянувши на матір. – Потім нігті від грязі не відмиєш, а то й взагалі зламаю.
– До лісу підемо, – спробувала ще один раз жінка, тяжко зітхаючи. – Зараз гриби ростуть! Лісові ягоди ще різні є: чорниці, брусниці, ожина.
– Ма-мо, – дочка подивилась на матір із докором, – до лісу я взагалі не піду. Ще чого доброго комарі покусають, потім неділю будеш чухатись. Ноги соромно на люди показувати. Та й на вихідні мене з Оленою Макс запросив відпочити до себе на дачу.
– Не подобаються мені твої друзі, – промовила мати, сумно дивлячись на доньку.
– Ще не вистачало, щоб ти мені ще й друзів вибирала, – сердито рубонула Оксана. – Я вже сказала – нікуди не поїду. І крапка! І не потрібно за мною наглядати.
– А ніхто за тобою і не наглядає, – із тим же сумом у голосі говорила жінка. – Просто я думала, що ми всі разом поїдемо до бабусі. До того ж, пам’ятаєш Миколу, сусіда баби Каті? Нещодавно із армії повернувся. Красень.
– Що ти хочеш цим сказати? – навіть і не відреагувала на новину Оксана.
– Ви ж із ним колись товаришували.
– Яка там дружба, мам. У нього тільки й розмов було, що про господарство.
– Хіба це погано?
– Ма, – дівчина повернулась до матері з іронічною посмішкою, – невже ти хочеш засватати мене з ним?
– Він непоганий хлопець, – мов не почула жінка запитання доньки, оскільки така думка не раз посягала її голову. – Ось в Політехнічний пробує вступати. Ще один іспит залишилось скласти.
– А звідки тобі все це відомо? – здивувалась Оксана.
– Микола кілька днів тому до нас заходив, хотів тебе побачити. Такий змужнілий став, я б одразу і не впізнала.
– А, – байдуже махнула рукою дівчина і почала витрушувати вміст своєї сумочки, щось там шукаючи, – село воно і є село. Вийти заміж у село, щоб щодня вимітати грязь з хати.
– Ти бачила у нашої бабусі грязь в хаті?
– Слухай, ма, ти мені вже набридла. До села я не поїду. Стану я пахать на огороді, коли мені намічається такий класний відпочинок тут.
Мати різко піднялась і мовчки направилась до дверей, хоча зупинилась, але не оглядалась.
– В кого ти тільки така вдалась? Змінилась зовсім. Подумай над цим.
З цими словами мати закрила за собою двері. Оксана на мить завмерла, затримавши подих, а потім тяжко видихнула, відкинувши сумочку подалі від себе. Настрій геть зіпсувався, зникло бажання кудись йти взагалі, тому вона потягнулась до телефону.
-Алло. Лен, ти ще вдома?.. Дуже добре. Сьогодні я нікуди не іду… Немає настрою і все таке… Передай хлопцям, що мене не буде, гаразд?.. Завтра, звичайно, буду. Все, бувай.
Оксана із злістю закинула телефон і не поглянувши на себе в дзеркало, пішла до ванної кімнати.
Через час вона вже спокійно спала. І приснилось їй…
Раннім ранком листочки калини постукали в її вікна. Оксана солодко потягнулась, зіскочила з ліжка і розчинила їх настіж, широко розкритими очима вдивляючись в знайомий і водночас в такий оновлений краєвид.
– Як тут чудово, – весело промовила вона і розтягнулась в щасливій посмішці.
Дівчина раптом відчула дивовижну легкість у всьому тілі. Вона розкинула руки і припіднялась на пальчиках босих ніг. Потім швидко одяглась і вибігла на подвір’я. Ранкова свіжість приємно охолодила тіло і злегка закружила голову.
– Вже прокинулась, внученько? – промовила баба Катя, поставивши на лавці ціле відро свіжого молока.
– Добрий ранок, бабусю, – Оксана закружляла біля старенької, обіймаючи її та цілуючи то в одну щоку то в іншу, від чого та весело сміялась.
– Привіт, Ксюхо, – донісся до дівчини знайомий голос і вона озирнулась.
– Коля, це ти? – спочатку якось не впевнено промовила вона, та побачивши, що хлопець розтягнувся у радісній посмішці, посміхнулась також. – Коля, це справді ти? Привіт! Тебе і не впізнати.
– Невже так змінився? – від задоволення Микола, аж зашарівся трішки.
– В кращий бік, – захопливо відповіла дівчина, наблизившись до штахетника, за яким стояв хлопець.
– А ти надовго у гості?
– Я…я, – Оксана раптом відчула, як докори сумління починають гризти її зсередини, оскільки вона згадала свої зустрічі з Миколою ще до того, як він пішов до армії, свої обіцянки приїхати на випроводжання і такі неохочі та сухі відповіді на його листи. Тоді вона до нього відносилась, як до друга, не сприймаючи його залицяння всерйоз, а зараз на неї дивився зовсім інший хлопець: підтягнутий, високий, чорнявий і такий вродливий, що захоплювало дух. – Я не знаю…поки на вихідні, а там буде видно. Може залишусь на якийсь тиждень.
– Залишайся, – весело промовив Микола. – Разом до лісу підемо. Зараз гриби кинулись рости. Любиш гриби збирати?
– Не знаю, – поволі дівчина почала приходити до нормального стану. – Мабуть, сподобалося б.
– Гаразд, – рішуче промовив хлопець. – Давай збирайся, я за кілька хвилин за тобою зайду.
Микола розвернувся і не отримавши згоди пішов збиратись до себе, а Оксана ще деякий час стояла і дивилась йому вслід, намагаючись переварити новини. Потім, зрозумівши, що за нею скоро прийдуть, вона кинулась в дім, аби зібратись до лісу, на порозі наткнувшись на усміхнених батьків.
– Чого смієтесь? – від несподіванки дівчина мало не розчервонілась, та вчасно оговталась і зробила байдужий вираз обличчя. – Ми просто сходимо в ліс за грибами і все.
– А комарі? – проіронізувала мама.
– А що – комарі? – намагалась виглядати спокійною донька.
– Нагризуть. Ноги потім буде соромно людям показувати.
– Буду відганяти, – відповіла Оксана і швидко сховалась в хаті…
Погода стояла просто пречудова. Сонце світило з самого ранку і жодна хмаринка не затуляла його своїм могутнім виглядом. Оксана йшла поряд Миколи і все про щось розповідала і розповідала, сама не розуміючи про що. Вона відчувала, що в її душі росте і шириться якесь незрозуміле понині легке і світле відчуття.
– Довго ще йти? – запитала Оксана зустрівшись поглядом із хлопцем, що аж зашарівся від несподіванки.
– Та вже прийшли, – якось розгублено промовив він у відповідь. – Зараз потрібно нижче нахилятися і уважніше придивлятися під листям – десь там може сховатися гриб.
Під ногами тихо зашаруділо минулорічне листя, сповнюючи душу дівчини неймовірною радістю, оскільки вона навіть і не сподівалася на те, що в лісі може бути так чудово. Її обличчя зарум’янилось, в синіх очах сонце запалило золоті вогники, а його промінчики заграли у розкуйовдженому волоссі. Від цієї краси, Оксана підняла голову вверх, вслуховуючись в різноманітний спів птахів, навіть і не помітивши, що вже добру хвилину є об’єктом спостережень хлопця. Коли ж вона відкрила очі, то спочатку аж здригнулась від несподіванки.
– Я приніс тобі чорниць, – зніяковіло промовив Микола, зрозумівши, що налякав дівчину, чого найбільше не хотілось зробити. – Бери скоріш їж, бо вони вже перестиглі.
Оксана відчула, що в її грудях пробуджувалось почуття, яке ще вранці засоромило і зрадувало її, тому щоб не виказати його хлопцеві, вона нахилила голову і мало не закричала:
– Коля, дивись, гриб!
– Скільки радощів від одного гриба, – Микола присів біля неї, спостерігаючи, як вона акуратно зрізує гриба, обчищаючи його від піску та моху. – Мабуть, давно була в лісі?
– Давно, – із ноткою винуватості промовила дівчина, піднімаючись.
– А я, коли приїхав, одразу ж до лісу пішов. Тут свіже повітря. Тишина чаруюча, – хлопець від задоволення аж закотив очі. – Тут можна спокійно помріяти, прислухаючись до живого шепоту трави та листя, до співу різноманітних птахів і ліс тобі вже не здається тихим. Тоді на душі стає так спокійно і затишно. Ти відпочиваєш душею від цієї міської суєти, розпаленого асфальту. – Микола на мить замовк, поглянув на Оксана, яка його уважно слухала і посміхнувся. – А коли виходиш із лісу із повним кошиком грибів або ж ягід, з чорним ротом, як ось у тебе від чорниці, то вже знаєш наперед, що взавтра обов’язково повернешся назад, навіть якщо сьогодні ледве переставляєш ноги від втоми. Повернешся, щоб відпочити від робочого тижня і набратись сил на наступний. Я так буду сумувати, коли поїду.
– Куди? – здивовано запитала Оксана, ніби щойно прокинулась від прекрасного сну.
– До столиці. Можеш мене привітати – я студент.
– Вітаю, – промовила дівчина, протягуючи руку.
Микола обережно затис руку Оксани у своїй долоні, ненадовго затримавши її. Він відчув, як тепло її руки передалось йому, тож його мов обдало током від дивного почуття, що забурлило в його серці. Не охоче, та все-таки йому прийшлось відпустити руку дівчини.
Оксана захвилювалась не менше хлопця. Аби це не стало так помітно, вона підняла голову догори, посміхнувшись легким білим хмаринкам, які пливли в голубому небі, мов гігантські білі лебеді в тихому озері і … прокинулась.
Серце дівчини продовжувало стукати голосно і схвильовано, тому вона вперше за всі рази не потягувалась у ліжку, а сіла, намагаючись пригадати, що ж стало причиною такого шаленого серцебиття. За мить її обличчя розтягнулось у щасливій посмішці і Оксана із задоволенням плюхнулась назад у ліжко.
Але ось так ніжилась вона не довго, оскільки тиша в квартирі її здивувала, адже сьогодні вихідний і вдома повинні бути батьки. Схопившись на ноги, вона пройшла до кухні, звідки потягнуло чимось смачненьким. На столі лежала записка від мами, в якій вона сповіщала, що вони з татом приїдуть у понеділок вранці.
Дівчина згадала сон і їй стало чомусь трішечки сумно, але з роздумів про можливі вихідні на лоні природи її вивів телефонний дзвінок. Це була подруга Олена, яка нагадала про сьогоднішній уік-енд на дачі у Максима. Отож, тяжко зітхнувши, Оксана почала збиратись.
За пів години, вона вже сиділа у автомобілі Максима, вислуховуючи його невдоволення з приводу вчорашнього вечора, який йому довелось провести на одинці, тобто, як сказати його мовою «пролетівший в трубу вечір». Навіть і не намагаючись йому суперечити, Оксана відвернула голову до вікна і раптом мало не закричала:
– Зупинись! Макс, зупинись!
Від подиву хлопець одразу ж загальмував, і всі стали свідками того, як Оксана вистрибнула із авто і кинулась наздоганяти якогось молодого чоловіка.
– Коля! – кричала вона, що є духу, поки той не оглянувся.
– Ксюха, – засміявся Микола, а це був він, очікуючи на дівчину. – Привіт. А я до вас.
– Привіт, – і собі заіскрилась у радісній посмішці Оксана.
– Ось склав останній іспит і хотів забрати тебе на вихідні до бабусі, бо вона ображається на тебе, що ти дуже рідко буваєш у неї в гостях. То як – поїдеш?
– Авжеж, – одразу ж погодилась дівчина, боючись, що він зараз передумає. – Ось зараз тільки скажу друзям, щоб їхали без мене.
– Можливо, я порушив твої плани, то…
– Ні-ні. Я давно хотіла до бабусі. Ти тільки зачекай на мене трішечки. – Не роздумуючи ні хвильки, Оксана кинулась до авто, забираючи звідти свої речі. – На жаль, сьогодні у мене не вийде поїхати з вами – я їду до бабусі.
– Ти чого? – сердито промовив Максим. – Ми ж збирались всі разом.
– Поїдете без мене, – спокійно відповіла дівчина.
– Слухай, – не витримав такого повороту подій Макс, – а я ж можу знайти собі іншу. Раз плюнути.
– Будь-ласка, – спокійно відповіла Оксана і закрила дверцята…
Сидячи в електропоїзді, дівчина зрозуміла, що вперше за все своє життя вона зробила правильний вчинок. Раптом, їй згадався теперішній сон. Легка посмішка заграла на її обличчі і вона повернулась до Миколи, зрозумівши, що, як і уві сні, є об’єктом його спостережень.
– Коль, а ти покажеш мені ліс? – запитала Оксана, зробивши вигляд, що не помітила, як зашарівся хлопець, коли його застигли зненацька.
– Ліс? – запитав він у відповідь, аби зібратись із думками, які зараз хаотично гуляти в його мозкові.
– Так, ліс. Я так давно була в лісі.
– А я, коли повернувся з армії, одразу ж до лісу пішов. Там свіже повітря. Така тиша…
Оксана вже його не слухала, оскільки знала наперед, про що він зараз буде розповідати. Вона мовчки дивилась на нього і думала, що він дійсно змінився, став таким підтягнутим, високим, чорнявим і таким вродливим, що аж щеміло в серці.
А ще він був, як і завжди, у неї закоханий…

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій