Для голосування необхідно авторизуватись

За покликом долі

 

«Швидка» завивала на все місто, а разом з цим завивала душа дівчини, що схилялась над закривавленим обличчям парубка, якого закликала боротись за життя. Боротися заради себе, заради неї, заради обох, адже зараз вона із жахом усвідомлювала, що не уявляє свого життя без його лагідного погляду, чаруючої посмішки, ніжних обіймів, заспокійливих слів…

Неля одиноко сиділа в кафе, направивши свій сумний погляд кудись за вікно, за яким стояв сонячний весняний день, цвіли каштани і у повітрі витав приємний аромат, що лоскотав ніздрі перехожих, викликаючи на їхніх обличчях радісні посмішки. А ось серце дівчини було не спроможне радіти разом з усіма, оскільки стискалось від болю та страждань.
– У вас щось трапилось? – почувся поряд чоловічий голос, який заставив Нелю здригнутись і змінити напрям, як погляду, так і думок на того, хто без дозволу втрутився в її смуток. Вона не відповіла, лише спрямувала погляд на обличчя незнайомця, заставивши його розтягнутись у приємній посмішці. – Сум вам до лиця, та посмішка, я впевнений, пасуватиме краще. – Вуста завжди усміхненої Нелі лише міцніше стиснулись і вона перевела свій погляд на філіжанку вже давно охоловшої кави. Мовчала. Залягла невеличка пауза і дівчина вже була впевнена, що незнайомець пішов геть, та, раптом, знову пролунав його голос. – Чи можу я присісти за ваш столик?
Мовчазний жест в знак згоди і знову тиша. Незнайомець присів. За мить з’явився офіціант з двома келихами вина і одного вічливо поставив поряд Нелі. Дівчина різко перевела свій погляд на келих з червоною рідиною, а потім сердито знизала незнайомця.
– Я не повія, – промовила вона, різонувши його поглядом так, що привітна посмішка одразу зникла з обличчя парубка. Він хотів щось заперечити, та Неля його попередила. – Можете забрати своє вино і клеїти когось іншого. – Погляд дівчини знову спрямувався за вікно.
– Я вас не клею, – відповів незнайомець за якусь хвилину. – Просто відчув, що вам потрібна допомога.
– А у вас є чарівна паличка, аби повернути мене на кілька днів назад? – раптом запитала Неля, знову різонувши парубка непривітним поглядом.
– Я не чарівник, – посміхнувся той у відповідь.
– Тоді, чим ви можете мені допомогти?
– Я можу вас вислухати.
– Ви гадаєте, що мені потрібне ваше співчуття?
– Чому ж – співчуття? Кожній проблемі можна зарадити.
– А я вже сама вирішила свою проблему!
– Чому ж тоді вам так сумно?
– Сумно? – запитала Неля, швидко закліпавши повіками, аби не дати волю сльозам. – Ні – ні. Мені не сумно. Я радію, бо змогла уникнути великої помилки. Мені не сумно, – промовила дівчина і тихо додала, – просто боляче.
– Причина вашого болю – протилежна стать?
– Я зневажаю всіх чоловіків, – просто відповіла Неля і знову відвернулась до вікна.
– Ну, не всі чоловіки однакові, – спробував запротестувати незнайомець.
– Всі, – коротко заперечила дівчина, не повертаючи голови.
– А ваш батько?
– Мій тато найкращий у світі, – одразу промовила Неля, поглянувши на незнайомця, немов би виправдовуючись. – Я його дуже люблю.
– Але ж він теж чоловік.
– Та він не здатен на підлість.
– Існують й інші чоловіки, які теж не здатні на підлість.
– Ні, – відповіла дівчина, замахавши головою. – Ви всі здатні приховати своє єство.
– Вас і справді дуже образили.
– Втоптали у багно, – криво посміхнулась Неля, – і осоромили.
– Перед ким?
– Перед батьками. Тепер мені соромно буде дивитись їм у вічі. А особливо соромно перед татом.
– Але ж ви самі сказали, що ваш батько найкращий, тож він зрозуміє, – незнайомець посміхнувся теж.
– Вам легко говорити, адже ви нічого не знаєте, – вже тепліше промовила дівчина і потягнулась до келиха з вином, зробивши кілька невеличких ковтків.
– Я можу чимось допомогти?
– Ви ж не чарівник, – відповіла Неля, посміхнувшись вже більш веселіше. – У вас нема чарівної палички.
– Та ви вже посміхаєтесь і, я вгадав, що посмішка вам пасує краще, ніж сум. Можливо, ви поділитесь своєю проблемою і я зможу прислужитись вам ще чимось.
– Ви одружитесь зі мною? – запитання прозвучало так, що парубок осікся, здивовано поглянувши на дівчину. А вона лиш криво посміхнулась і махнула рукою. – Не лякайтесь, я пожартувала.
– Чому ви гадаєте, що я перелякався? – запитав незнайомець, спершись ліктями на стіл і уважно поглянувши на Нелю. – Я був просто здивований, адже лише кілька хвилин назад ви знизували мене презирливим поглядом, а зараз запитуєте, чи згоден я одружитись з вами.
– Я пожартувала, – дівчина спробувала пояснити суть своєї пропозиції.
– Вас кинули біля вівтаря? – запитав парубок, пропустивши почуті слова повз вуха.
– На щастя, це сталось раніше, – пішла у захист Неля. – До того ж, не він мене кинув, а я розірвала з ним усякі стосунки.
– Цьому є пояснення?
– Вчора ми подали заяву до РАГСу, сьогодні приїжджають мої батьки, аби привітати нас і познайомитись з моїм нареченим, – продовжила своє виправдання дівчина і сама не помітивши, як так сталось – розговоритись про таке, про що не збиралась нікому розказувати! – Я летіла на крилах до нього з цією радісною звісткою і … застала його в ліжку з моєю подругою. Його, який клявся, що жодна дівчина втратила до себе цікавість після моєї появи в житті. Він був моїм ідеалом, якого я порівнювала з татом, котрому я зізналась, що матиму найкращого чоловіка у світі. Розумієте, як мені соромно тепер дивитись батькові у вічі? Як батькам взагалі сказати про таке?
– За таких обставин, я впевнений, що зможу вам допомогти, – промовив незнайомець, знову посміхнувшись.
– Тобто? – якось здивовано поглянула на нього Неля.
– Аби врятувати вашу честь, я готовий одружитись з вами, – цілком серйозно промовив парубок і замовк, очікуючи на відповідь.
– Я пожартувала, – розгублено відповіла дівчина.
– А, що ж ви скажете батькам?
– Правду.
– Значить, я вам не подобаюсь?
– Я вас зовсім не знаю, – взагалі розгубилась Неля, але не поривалась йти з кафе, немов би якась невидима сила тримала її поряд цього дивного незнайомця з його не менш дивним бажанням допомоги. – Можливо, ви якийсь маніяк, який хоче скористатись моєю наївністю.
– Ніякий я не маніяк , – відповів парубок, розтягнувшись у посмішці, що сколихнула серце дівчини. Більше того, він виклав перед нею всі свої документи.
– Ви завжди носите все із собою? – з долею підозри запитала Неля, хоча розгорнула паспорт і уважно роздивлялась фото, порівнюючи його з оригіналом, що сидів навпроти.
– Не завжди, – після невеликої паузи відповів незнайомець. – Я їду купувати автомобіль. Поки обідня перерва, вирішив заглянути до кафе. Ще з порогу помітив вас, чий сумний погляд заставив моє щасливе серце здригнутись. І ось я тут. – Помітивши, з якою цікавістю дівчина розглядає його документи, парубок посміхнувся і продовжив. – Звати мене Денис Чернов. Підприємець, займаюсь нерухомістю. Саме зараз ви тримаєте в своїх руках візитівку моєї фірми. Щось хочете дізнатись ще? – Неля лише махнула головою, швиденько повернувши всі документи власникові. А сам Денис вирішив йти до кінця. – Тепер ви про мене знаєте чимало, та чи можу я почути ваше ім’я?
– Неля, – тихо відповіла дівчина і, кашлянувши, додала голосніше. – Неля Макарова. Я працівник банку. Але це вже не має ніякого значення.
– Тобто? – здивовано запитав парубок.
– Мені було приємно з вами поспілкуватись, – просто відповіла дівчина, поспішно збираючись.
– Ви, навіть, не хочете почути мій план? – знову запитав Денис, потягнувшись через стіл і затримавши Нелю за руку.
– А у вас є план, містер Фікс? – проіронізувала дівчина, висмикнувши свою руку, хоча залишилась сидіти, але була напоготові.
– Є, – відповів парубок, знову спершись ліктями на стіл і уважно поглянувши Нелі у вічі. – З вашої розмови я зрозумів, що найбільше ви боїтесь розчарувати батьків, особливо батька. Ви можете цього уникнути, якщо перед батьками я буду вдавати вашого нареченого.
– Ви божевільні, – обірвала його дівчина, іронічно посміхнувшись. – Ми зовсім не знаємо один одного. До того ж, я вас не кохаю. Як я можу вдавати із себе, що закохана у вас?
– А ви вислухайте мій план, – наполягав Денис, знову зупинивши Нелю, коли та вже збиралась піднятись із – за столу.
– Гаразд, – одразу погодилась дівчина, теж спершись ліктями на стіл. – Я вас вислухаю, але для початку хочу дізнатися відповідь на одне запитання – навіщо це вам?
– Ви мені подобаєтесь, – просто відповів парубок.
– Ось так – одразу?
– Ось так – одразу, – повторив Денис. – Справа в тому, що цієї ночі мені наснився дивний сон, буцім сьогодні у мене буде особливий день.
– А він і є особливим, – додала Неля, – адже ви збираєтесь купувати автомобіль.
– Я вам сказав неправду, – посміхнувся парубок. – У мене новий автомобіль і міняти його я не збираюсь, просто не зміг нічого придумати іншого, аби пояснити вам, чому при мені опинились всі мої документи. Тепер я дещо починаю розуміти.
– Але тепер геть нічого не розумію я, – знову з долею підозри промовила дівчина.
– Зараз поясню. Розумієте, попри мій напружений графік, мене немов би щось підняло із – за робочого столу. Більше того, я згріб всі свої документи, стрибнув до автомобілю і поїхав. Куди? Навіщо? Потім помітив це кафе, зупинився, зайшов і одразу побачив вас. Я гадаю, що це не випадковість. Це доля.
– А ви великий винахідник.
– Зовсім ні. Хоча, ви мені сподобались і заради того, аби привернути вашу увагу, я ладен вигадати будь – що.
– І що ви будете вигадувати далі? – розсміялась дівчина, приготувавшись уважно слухати.
– Цікаво? – лукаво блимнув очима Денис.
– Дуже.
– Тоді, перед тим, як посвятити вас у свій план, дайте мені відповідь на одне запитання – я сподобаюсь вашим батькам?
– Ось, як? – розсміялась Неля.
– Ось, так. То, що ви мені відповісте?
– Ну – у – у, – потягнула паузу дівчина. – Гадаю, що сподобаєтесь.
– Дуже добре, – промовив парубок. – Тоді, для початку, вам потрібно порвати з минулим.
– А я вже порвала, – швидко додала Неля і вийняла із сумочки зіжмаканий аркуш паперу, який розгорнула і подала Денису. – Я забрала заяву із РАГСу. Більше того, я йому сказала, що ми поспішили з рішенням, оскільки в моєму житті з’явився інший чоловік.
– Оце правильно, – захопливо вигукнув парубок. – Нехай цей нещасний не думає, що ви страждатимете. Далі наступний крок – ми зустрічаємо ваших батьків і ведемо себе, як наречені. – Побачивши заперечення у очах дівчини, Денис додав. – Я вестиму себе в рамках допустимого – цілувати не буду, схиляти до ліжка теж. Але на правах нареченого обіймати вас матиму право?
– Що далі, – уникла відповіді Неля.
– Далі ваші батьки їдуть додому, а ми розпочинаємо процес знайомства. Якщо через дві неділі ви не відповісте мені взаємністю – ми розлучимось.
– Що я тоді скажу батькам?
– Я гадаю, що все буде гаразд.
– Ви такі самовпевнені? – проіронізувала дівчина.
– Я просто вірю, що ви і є моя доля…

***

Неля нервувала, адже вчора сплив двотижневий строк, а вечір закінчився зізнанням Дениса у коханні та пропонування руки і серця. Сьогодні вона мала дати відповідь – або разом до кінця, або розлучення назавжди.
Готуючись до зустрічі, дівчина довго сиділа перед дзеркалом, аби виглядати ще більш привабливішою. Замислилась: ,, Що відчуваю до Дениса? Він подобається – однозначно. Батьки від нього у захваті – це великий плюс, їм же видніше. Але, що до нього відчуваю я? Щодня чекаю на його дзвінок, відчуваючи, як гучно калатає серце, коли у слухавці лунає його голос. Він не нав’язливий. Ніколи не залишається на ніч. Ввічливо прощаючись, цілує лиш у щічку, дозволивши собі тільки міцні обійми’’.
Подумки Неля додала, що не раз виникало бажання, щоб Денис був більш наполегливішим, та коли він вчора зізнався у коханні, дівчина розгубилась. У такому стані перебувала досі. А годинник пробив другу годину. Серце закалатало, адже скоро прийде Денис.
Чомусь потягнулась до вікна. Можливо, щоб побачити, як він під’їде, вийде з автомобілю, подивиться на її вікна і швиденько направиться через дорогу до крамниці квітів, яка знаходиться на протилежному боці вулиці.
Під’їхав – серце закалатало. Підняв голову – воно готове було вистрибнути з грудей. Погляд приклеївся до його постаті, супроводжуючи до самої крамниці, а далі за ним понеслись думки, переказуючи, як він старанно вибирає найкращі троянди, хвилюється…
Повернулась із думок від виску гальм автомобілю. Погляд занишпорив по проїжджій частині, де вже зібралось чимало народу, який безжально топтався по… червоним трояндам.
Неля не пам’ятала, як злітала сходами. Де взяла сили, щоб проштовхатись крізь натовп, аби опинитись поряд того, хто в цю мить знаходився на межі між життям та смертю. Чайкою впала на його груди, покриваючи поцілунками його закривавлене обличчя.
Завивання «швидкої» було просто спасінням з небес…

Минуло кілька місяців. Те ж саме знайоме кафе. Та ж сама молода пара. Вальс Мендельсона. Радісні батьки. Щасливі наречені і солодкий поцілунок під стоголосий вигук ,, Гірко!!! ’’

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій