Для голосування необхідно авторизуватись

Від долі не втечеш

 

Сказати про те, що Катерину нічого не хвилювало, це не сказати нічого, адже сьогодні вона вперше відчула смак пристрасті. І не дивлячись на слова Ксенії про того, хто викликав в її серці ці почуття, розчарування не було. З’явилось просто таке собі не приємне відчуття, не більше, через що і пішла з нічного клуб. Засинаючи, вона згадала про нього, сподіваючись на долю, адже від неї не втечеш…

***
Сергій Арташов – успішний архітектор. Робота настільки заповнювала його життя, що на щось інше зовсім не вистачало часу. Це, звичайно, почало турбувало його маму. Сьогодні він прийшов до свого друга, аби вилити йому свою душу, оскільки мама вирішила посватати його із донькою своєї подруги-колеги.
– А якщо вона мені не сподобається? Як тоді моїй мамі працюватиметься з подругою. Вона про це не подумала? Я не можу прийняти цих колишніх звичаїв про звідництво, адже це моє життя.
– А я знаю, про кого йде мова, – це вставила своє слівце Ксенія, сестра друга Андрія, з яким вона проживала. – Я вибачаюсь, що підслухала вашу розмову, але ви і не шепотілись. – Вона зробила паузу і, побачивши, що обоє молодих чоловіків зацікавлено дивились на неї, продовжила. – Це Катька із сусіднього відділу. Ми працюємо разом, тому час від часу пересікаємось. Якщо ти хочеш знати мою думку, то вона не для тебе. Така собі не примітна сіра мишка. Вночі побачиш – перелякаєшся до смерті.
За цими словами Ксенія розвернулась і, замугикавши улюблену мелодію, пішла до своєї кімнати, залишивши обох отетеріло дивитись їй вслід.
– Та не вір ти їй, – видавив із себе Андрій. – Багато вона знає. Можливо сама на тебе око має, тому і верзе казна що.
– Хто? Ксю? – розсміявся Сергій. – Та вона ще жовторота.
– Подивимось, хто жовторотий, – злісно просичала дівчина, яка сховалась за дверима, підслуховуючи розмову друзів. – Ти ще бігатимеш за мною.

***

Катя ніколи не любила вештатись нічними клубами, оскільки вела спокійний спосіб життя, але ж коли ідуть всі, тим більше дуже просила колега-іменинниця, чий день народження вирішили продовжити у нічному клубі, довелось погодитись. Вона не любила гамір, тому вийшла на балкон, щоб трішки розвіяти у голові той стукіт динаміків. А там одразу ж і залицяльник з’явився, дихаючи на неї п’яним перегаром і розповідаючи про її незвичайні очі, ніби він міг щось розгледіти.
Спроби залишити балкон були марними, оскільки цей нав’язливий шанувальник своєю статурою загородив вихід. На щастя за його спиною з’явився ще один молодий чоловік, який і став рятувальною соломинкою для дівчини.
– А я тебе скрізь шукаю, – промовив він, одразу ж зрозумівши в чому справа. Легенько відштовхнувши залицяльника, він притиснув дівчину до себе. – Хіба не зрозуміло, що дівчина зі мною.
– Все, шеф, – відповів залицяльник, піднявши руки вгору. – Я зникаю.
Ось так і відбулось знайомство Сергія з Катериною. Вона спочатку не дуже охоче йшла на контакт, оскільки була доволі налякана, та згодом стала відповідати на деякі запитання молодого чоловіка, вловивши себе на тому, що не хоче залишати його товариство.
Скоро дівчина прийняла пропозицію хлопця потанцювати і вже весело розмовляла із своїм рятівником, мов була знайома з ним багато років.
Хтозна, як склалися б відносини молодої пари далі, якби цю ідилію не помітила Ксенія, що теж завжди була присутня там, де знаходився Сергій. Вона ж прекрасно зрозуміла, що зустріч обраних вже відбулась і без участі батьків, тож вирішила діяти наосліп, аби відвадити коханого від суперниці. Не роздумуючи, вона підійшла до молодих людей.
– Сергію, Андрій, здається, знову перебрав. Скажи йому що-небудь.
– Гаразд, – промовив він, кинувши невдоволений погляд на друга, який і справді добрав чимало. Потім повернувся до Каті і додав. – Зачекай на мене.
– Ти його знаєш? – пролунало запитання, адресоване Ксенії.
– Як облупленого, – єхидно промовила та. – Це мій сусід. Жодної спідниці не пропустить. Бабій ще той. Дивись, не втрать на його гачок, бо бачу він тебе вже обкручує.
За цими словами Ксенія пішла до друзів, а Катя задумливо стояла на місці ще якусь мить. Якось в голові ніяк не вкладалось те, що вона щойно почула. Та коли за декілька хвилин Сергій повернувся на місце, де покинув дівчину, її вже там не було.
– Чорт забирай! – матюкнувся він, почавши нишпорити поглядом по всьому залу, сподіваючись знайти там знайомий силует, та все було марно.
– А де твоя краля? – почув він п’яний говір Андрія поряд себе.
– Завдяки тобі – зникла, – рубонув Сергій, відмахнувшись від друга. – Коли ти, нарешті, знатимеш міру?
– Коли Людмила повернеться до мене.
– Якщо ти так будеш себе вести, тоді це буде не скоро. Ідемо додому, горе ти моє.
– А я тобі допоможу, – поруч, як завжди з’явилась Ксенія.

***

Мама телефонує, як завжди, дуже «вчасно». В голові ще трішки гуло від випитого вчора спиртного, та Сергій аж підхопився від маминого голосу. Йому здалось, що вона ледь стримує сльози. На запитання: «Що трапилось?», вона лише відповіла: «Я хочу тебе бачити негайно» і вимкнула телефон.
Похмілля як і не було. Довелось розбудити Андрія і поіронізувати над його незаздрісним становищем від надмірно випитого спиртного.
– Там у мами щось сталось, тож я мушу поїхати до неї. Квартиру залишаю на тебе. Згадуй, де подів ключі. До речі, через тебе Ксю теж ночувала у мене.
– У тебе з нею нічого …? – спробував запитати Андрій, привідкривши одне око.
– Нічого не було, – завершив розпочату другом фразу Сергій. – Поки я тебе вкладав, вона заснула у вітальні. Тому – тихо, Ксю ще спить. Кава на кухні, а я вже пішов.
Іронія над другом трішки розвіяла його хвилювання за маму.

***

Катя ніяк не могла збагнути, для чого мама підняла її у вихідний день, прекрасно розуміючи, що вчора вона дуже пізно лягла. Та чого не зробиш заради найріднішої людини, тому почала неохоче та збиратись, тихенько буркаючи собі під носа.
– Навіщо їй здались ці ліки, коли вона себе чудово почуває. Аптека поряд. Ні! Їй потрібно купувати щось з рук.
– Ти не розумієш, доню, – мама заглянула до дівчини у кімнату, щоб переконатись, що та дійсно збирається, – це бельгійська фармацевтична фірма. Ці ліки ми отримуємо від виробника, а в аптеці може бути підробка. Ще й здеруть в десятеро дорожче. Не забула, як їхати?
– Не забула, – без особливого ентузіазму промовила Катя, пройшовши до виходу.
Щойно за дівчиною зачинились двері, мати одразу ж кинулась до телефону.
– Валентино, все в ажурі, – тихо, мов боялась, що хтось її може підслухати, промовила вона комусь на протилежному боці. – Чекай на гостю.
Від відповіді у слухавці жінка заіскрилась у посмішці.

***

Ксенія прокинулась від набридливої мелодії, яка лунала із телефону. Ще більшим її розчарування було побачити. Хто їй телефонував, тож без ентузіазму відповіла.
Набридливим абонентом була її суперниця Катерина, яка в таку рань перлась до якоїсь маминої подруги за ліками. Бажання їй відповідати не було, та все-таки довелось проінформувати, як дістатись потрібної адреси, адже, за збігом обставин, там живе її подруга і колега по роботі. Коли Катя потрапила до потрібного під’їзду, Ксенія полегшено зітхнула і вимкнула телефон. В дверях вітальні з’явився Андрій.
– Каву будеш?
– Так.
За мить хлопець повернувся із філіжанкою кави і присів біля сестри, іронічно поглядаючи на неї.
– Навіщо збрехала Сергію про ключі? – запитав він, уважно спостерігаючи за дівчиною. – Можливо, свій комплект я посіяв, та твій був у кишені твоєї куртки.
– Зробив ревізію? – невдоволено промовила Ксенія.
– Застерігаю від безглуздих вчинків. Про Сергія можеш забути – він у нас серйозно закохався.
– У кого? – аж підскочила від несподіваної звістки дівчина.
– Заспокойся. Не у тебе, – просто відмахнувся від набридливої сестри брат і знявся на ноги. – Давай пий каву і збирайся.
– А де Сергій?
– Там щось у мами трапилось, тож швидко зібрався і поїхав. Навіть, мобільний забув.
– Що?! – вигукнула Ксенія. В її голові враз все стало на свої місця: розмова Сергія з Андрієм щодо бажання мами звести його із донькою подруги, дзвінок Каті у намаганні знайти будинок на Садовій, куди саме поспішав Сергій, адже там проживала його мама. Схопивши мобільний, вона пожбурила його, зопалу вигукнувши. – Ці старі клячі, все-таки, почали діяти!

***

Катя нарешті знайшла потрібний під’їзд. Зайшовши до ліфту, вона вже потягнулась до кнопки, як хтось вигукнув зачекати. До ліфту майже влетів молодий чоловік, полегшено зітхнувши.
– Дякую, – промовив він і зустрівся з поглядом тих очей, які цієї ночі були причиною його безсоння. Обличчя Сергія, а це був він, засіяло у щасливій посмішці. – Катя?!
Відповідь дівчини зависла десь у повітрі, оскільки ліфт злегка стрясонуло і він зупинився.
– Що це? – послідувало запитання від переляканої дівчини.
– Здається, ми застрягли, – аж зрадів такому несподіваному випадку парубок.
– Це тут часто стається?
– Навіть, не знаю. Тут проживає моя мама, а вона нічого про таке не згадувала.
Катя занервувала. Не стільки від зупинки ліфта, скільки від несподіваної зустрічі. Вона одразу ж повернулась до кнопок, уважно розглядаючи їх.
– А як тут звернутись до диспетчера?
– Облиш, – пролунало десь зовсім поряд, що заставило дівчину захвилюватись ще сильніше, – сьогодні ж неділя.
– Треба зателефонувати Валентині Петрівні, – заметушилась Катя, аби переключитись на щось інше і виграти час, щоб перевести дух.
– Хто це така? – запитав Сергій, трішки здивувавшись, що дівчина назвала таке ж саме ім’я та по батькові, як у його мами.
– Це мамина подруга. Вона має передати мамі ліки якоїсь бельгійської фармацевтичної фірми. Я зараз їй зателефоную і вона щось вигадає, бо ми можемо застрягти тут надовго. – Тремтячими пальцями Катя набрала потрібний номер і приклала телефон до вуха. Дівчина сподівалась, що її хвилювання хлопець розцінить, як переляк від несправності ліфта і заточення проти волі. Погляду з Сергієм вона уникала, лише коли у слухавці вона почула голос оператора, який сповістив, що абонент вимкнений або ж перебуває у зоні недосяжності, Катя змушена була повернутись. – Вона вимкнена. Може ти зателефонуєш своїй мамі?
– Так-так, – промовив молодий чоловік, потягнувшись до кишені, де повинен бути телефон. Його там, звісно, не було. – Хай йому грець! Так поспішав, що залишив телефон вдома.
– Тоді зателефонуй з мого, – наполягала дівчина, протягнувши Сергію свій мобільний, а сама, щоб не випробовувати свої нерви, знову відвернулась до кнопок. – Як же тут зв’язатись з ким-небудь?
Сергію зовсім не хотілось телефонувати мамі, оскільки та зробить все можливе, щоб звільнити його з такого приємного заточення, цим самим скоротивши хвилини перебування поряд дівчини, яка ще вчора так припала йому до серця. Але потрібно було нагадати, що він вже поряд і справитись за її самопочуття.
Набравши потрібну комбінацію цифр, йому аж дух перехопило від того, що він побачив на дисплеї. А там висвітлилось ім’я його мами. Вмить всі пазли склались в одну картину – відмовки від її звідництва штовхнули матір на такий крок, адже вона прекрасно знала, що син не відмовиться приїхати, якщо мова йде про її здоров’я.
Вперше в житті мамина вихідка сподобалась Сергію, та чи сподобається це Каті, яка вчора так несподівано зникла з нічного клубу, хоч він просив її зачекати. Здається, вона теж ні про що не здогадується.
Хід його думок перервав дзвінок мобільного. Турбувала Ксенія. І знову комбінація з пазлів змалювала картину, в якій були всі відповіді, чому вона оговорювала Катю. Він швидко скинув дзвінок, адже здогадався, що ця краля може зараз сказати, якщо в курсі про його несподівану поїздку.
– Не хвилюйся, – промовив він, обіпершись спиною об стіну, – нас скоро витягнуть.
– Не чула, щоб ти з кимось говорив, – Катя наважилась повернутись і поглянути йому у вічі.
– А я – телепат, – розтягнувся у веселій посмішці молодий чоловік. – Можу і про тебе дещо розповісти.
– Та невже? – все ще хвилюючись, але поволі заспокоюючись запитала дівчина, і, склавши руки на грудях, приготувалась його слухати.
– Тебе звати Катерина Олексієнко. Ти працюєш в рекламній агенції «Сонячний бриз» менеджером. Твою маму звати Антоніна Степанівна. Вона працює в школі №25 вчителем української мови та літератури. У тебе є подруга Ксенія Часова, хоча подругою її тяжко назвати, якщо вона змальовувала тебе, як «така собі не примітна сіра мишка».
Спочатку зіниці у Каті розширювались із кожною новою інформацією, оскільки вона і справді повірила у телепатію Сергія, та коли він промовив про Ксенію, здогадатися було не складно, звідки стільки інформації.
– У тебе теж репутація не з кращих.
– Знаючи Ксюху – повірю у все. Значить, вона тобі вчора щось сказала, що ти так раптово втекла?
– Щось таке. Здається, вона в тебе закохана.
– Вона і зараз знаходиться в моїй квартирі. – Сергія обрадувало те, як змінилось обличчя Каті. Він хотів продовжити у тому з дусі, та передумав грати на нервах дівчини, з якою збирався зустрічатись. – Її брат, мій товариш та сусід, вчора трішки перебрав і мені довелось тягнути його на собі. Ключі від квартири він посіяв, а Ксенія свої залишила вдома, через те і заночували обоє у мене.
– Навіщо ти мені все це розповідаєш?
– А ти не здогадуєшся, хто така Валентина Петрівна і звідки я знаю про твою маму?
– До речі, так, – з цікавістю промовила Катя, знову зосередившись на парубкові.
– Даю справку, – весело промовив Сергій. – Валентина Петрівна моя мама. Сподіваюсь, тобі не потрібно пояснювати, чому ми обоє опинились у одному місці.
Дівчина відчула, як її всю почало кидати то в жар то в холод. Звичайно, було зрозуміло, що дві жінки-подруги вирішили влаштувати побачення своїм дітям і знання цього засоромило її. В кінці-кінців, вона розчервонілась і відвернулась від Сергія.
– Вперше за все своє життя, – почула вона хвилюючий голос десь зовсім близько біля себе, – я дійшов згоди зі своєю мамою. Хоча, якщо пригадати все, то ми зустрілися і без їхньої допомоги. А це вже – доля…
Сергій спочатку несміливо поклав руки на плечі Каті, а тоді потихеньку почав притягувати її до себе. Вона не пручалась. Хіба ж від долі втечеш?…

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій