Чи ревінням далеким, між хмарами повняться відзвуки,
В голосінні, здається, чорнішає небо китів,
І чорнилом заправлене лоно небесної музики,
Порожньої ночі, важких океанських хвостів.
Б’ють фонтаном зі свистом, повітрям наповнивши тушу,
Вигинаючи ребра-шпангоути біблійних часів,
І оббиті грозою, чорним вихором стягують душу,
Звуком грому пустим від безсилих вгорі плавників.

2 коментарі “КИТИ”
Дуже сильно, наче писали з натури!
Балдьож