Мне утром позвонили и сказали – Есть шанс на время молодость вернуть, Увидеть тех, кого вы обижали, Развеяться, с друзьями и гульнуть. Ответил да, не в силах отказаться. Узнал, когда все будет- что почем, Сказал, что буду счастлив оказаться В компании где жизнь забьет ключом. В ответ услышав […]
Daily Archives: 08.04.2020
38 posts
Хто в порухах твоїх любов застане, А в погляді розвідавши жагу, Зчитає сон, що в серце проникає, І важить більше, за його вагу. Чи зважиш ти, хто з поглядом навпроти? З твоїх очей причасником зійшов, І в порухах, що снять круговороти, Засвідчить чемно віддану любов. Та хто ж вдихне його […]
Ти розпустиш своє волосся, В день, що згубить усі метафори, І настане – нічого кращого, Як розбити античні амфори. І настане – нічого більшого, І нічого за подих вічності, В безмовному стані зречення, Від духу мистецтва античності. Від слова і рими – стриманий, Твоїм розхвильований поступом, Як світлом так тінями […]
Хто вона? Звідки… Душа, що виникла, Неповторної жінки – душа. Невагома, в повітці грудної клітки, Тіло твоє знайшла. Повіки! Очі… Розвіюють вигадку, Знаками сполох б’ють, Дивляться так, наче в жодному випадку, Серце не розіб’ють. Шепотом? Христя… Розхристана іменем, Розіп’ята мовчанням із уст…т-с-с, Серце навіки тим літерам віддане, Що терпкість душі […]
Чи ревінням далеким, між хмарами повняться відзвуки, В голосінні, здається, чорнішає небо китів, І чорнилом заправлене лоно небесної музики, Порожньої ночі, важких океанських хвостів. Б’ють фонтаном зі свистом, повітрям наповнивши тушу, Вигинаючи ребра-шпангоути біблійних часів, І оббиті грозою, чорним вихором стягують душу, Звуком грому пустим від безсилих вгорі плавників.
В прозорому небі востаннє шукаю тебе, Чи віриш, що сонце засліпить, засліпить чи в попіл, І в сіро-зелених розтоках зіниць розітне, Розмарений спокій і відчаєм, віддих потопить. В прозорому небі ще стільки можливих чекань, Чи знаєш, що вічність, що захід, що тіні без сили, Що очі достатньо закрити, втекти від […]
Щоб нервовий стрес не стався, Не прийшов раптово, Мала діяти, як радив Лікар, слово в слово – Всі проблеми залишати Краще на порозі. Та здійснити це насправді, Я таки не в змозі. Чоловік не розуміє Лікаря пораду, Як його я не просила, А він лізе в хату.
Глава 1 (Коротка) “Нульовий день” Україна. Ірпінь. 2020 Звичайний зимовий день із дощем і без снігу, з температурою трохи вище нуля. Пройшовши через закритий комплекс, в котрому він жив, Максим підійшов до місцевого маленького, але із завищеними цінами магазину. На сходах під магазином сидів хлопчик, років восьми – десяти, з телефоном в руках, […]
О моя люба, тривожна, в самотність закохана панно, Доторкнутись до сонця не можна, надія на фортепіано; Надія на музику слова, на струни, на клавіши, повсть, і На те, що в твоїх обіймах, розпочнеться нарешті повість. Повість сонця в очах розмови, повість вашої милості панно, О тільки б в якомусь слові […]
Я бачив Вас ще в час малого Сходу, Як розводив у глеках мідну хну, Коли дививсь мов в дзеркало у воду, І бачив Вас, тоді коли без згоди, Свою любов розмарену вдихнув. Я бачив Вас, здається, поза часом, В пливких дрижаннях сонця на воді, І хвилювались образи невчасні, Коли і […]
Думати про нього не заборонено Спалахами млосними і мимоволі. Будь мені, друже, стійкою охороною. Постав на думки секретні паролі. Знати про нього не обов’язково. Але точно спитаю, ти ж – промовчи. Бо не випадково це, не випадково… Зачиняй на замки і знищуй ключі. Згадувати? Не карають законом. Хай згадка живе […]
Колись прийдеш і сядеш під вікном В кав’ярні, що до сліз тобі знайома, Замовиш, як завжди, терпке вино Відзначити повернення додому. І згадки попливуть, як кораблі, На миті перехоплюючи подих. Й нарешті ти зізнаєшся собі, Що подумки давно сюди приходив. І буде погляд між чужих очей В минуле […]
Лукрецій Тит уже не пише. Лукрецій Тит уже не тут. Його слова змінила тиша, і помінявся снів маршрут. Вже в моді інші насолоди, світліша темрява ночей, хоч не змінилася природа колись описаних речей. Так само чути голос люті, є і розумні, і дуби, і до страхів своїх прикуті, як у […]
Де й досі цінність має суще, Де не примножують турбот, Де вічність на хвилини лущить, Мов кукурудзу, Саваот, Де щира радість не зів’яла, Де дух – нескорений гігант, Не чути пафосних хоралів, Там тиша – кращий музикант.
День напився сьогодні, нарешті, вина, і лягає, вдоволено-п’яний, Ходить парком порожнім якась дивина, тягне з яру сорочку туману. Крутить темрява в затінку сонне кіно. Заклопотанність втомлена гасне. І останніх годин проростає зерно. Трохи сиро. І просто прекрасно.
Пий, друже, слів моїх вино, покинь думок марудство, хоч ми з тобою вже давно в червоній книзі людства. Не вір у всеосяжність змов. Не вір зіркам і датам. До нас ще й досі не прийшов паталогоанатом. Він іншій служить ще біді, у інші дише лиця. Ну а як прийде… що […]
У небі хмари – купою (божествене безе!) Асфальтом коник гупає, щось возиком везе. Доріжка сохне росяна. Короткий день дріма. Чи то зима, чи осені завершення нема. Нема чомусь морозика, нема весняних сліз. Є хмари й коник з возиком. Цікаво, що він віз?
Закрутилося колесо вперше, вперше жертву по стежці розтерши. Починаючи хресну колію до прогресу, покотилося колесо вперше. У зіницях відбилось багаття першоіскрою вогнепричастя. Інквізиція через нерозкаяну єресь погасила в зіницях багаття. Вже не порох китайський, а “бебі” просвистало в японському небі. Мить — і в білу хмарину розчинилась людина бід грибочком […]