Спочатку – ми втратили сон,
Все інше – було вже потім…
Ніхто не збавляв оборотів,
І кожне – собі за столом.
Так смачно тягнули ковдру,
Ллючи аж подекуди кров,
Сил не шкодуючи, знов,
Обличчя ховаючи в морди.
В скаженім невпиннім танку –
Дві нові бінарні сполуки,
Від зустрічі – до розлуки,
За крок… За мить… За межу…
Мене розумів? Розуміла?!
А ти що?! Ні! ТИ! Що – ти?!
Як боляче від німоти…
Коли вже мовчанка безсила…
Думок на тему “За мить…”
як жаль, що “мовчанка безсила”….