ЗНАК
Брахман мовчить…
Життя своє кладе
На жертвенний вівтар,
Що мудрістю цвіте.
Буття, мов вищий ДАР.
Кшатрій мовчить…
В бою, у молитвах,
Загарті та в муштрі
Долає в серці страх –
Об’єднує «низи».
Вайша мовчить…
Але до співів клич –
Дає нагоди час
Найрадісне з облич,
Найвартісна з прикрас.
Шудра мовчить…
Із шкури пнеться віл –
У серці завжди сум
Стражденніший з рабів,
Обранець тяжких дум.
А чандала кричить…
Гукає, гомонить,
Базіка й цокотить,
Прокльони зводе вмить,
Гмикає й ляскотить:
«Ти – Божество, Ти – Пан!
Нас, бідних, породив…
Тобі всі зводять Храм –
Зживають нас з світів.
Я чандала, я – прах,
Я хочу їсти й пить!
Урізана в правах,
Блукаюча в пітьмі,
Обмежена й скупа,
Намучена й низька,
Голодна-спрагла я,
Мерзенна і слизька.
Я ж тіло-бо твоє
Пожру й переварю!
Лиш дотик ізловлю –
Ти доторкнись, молю!»
А Божество мовчить…
Воно є скрізь й ніде,
Всміхається й журчить –
Брахману знак дає.