ДЕНЬ
І ніч поглине сон… Прийдешній день стає,
Сіріє за вікном – ось сонечко зійде.
Я буду у цім дні, радіти й сумувать,
І прояви душі від важких дум ховать.
Найвищому з світил – у шані я вклонюсь,
Аж сяє небосхил, вітання шле комусь.
Несе нам сенс буття, знебарвлює пітьму,
І вдячная земля всміхається йому.
І не мовчить – співа, до Космосу: «Привіт!»
Про все розповіда, мов посилає звіт.
Журчить і жебонить, клекоче й промовля:
– Я – Мати. Я – Завіт, в мені тече Вода…
Народжує, вмира, іде за шляхом в шлях,
І знов оповіда все Вищому у снах.
І знову в бій стає, і знов перемага,
І знову програє… Хапає хвіст змія.
І знову пророста. У явір лине сік,
Аж дерево вмира – народжує листки
І білий цноти цвіт. Папір вмить ожива,
Лягають тут рядки, з’являються слова…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 20Реєстрація: 22-07-2018
Достижение получено 05.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
