Було це насправді чи вигадка може,
Була собі дівчинка гарна й пригожа.
Усі милувалися вродою Анни,
І наче у всьому була бездоганна.
Та тільки була неслухняною дуже,
До всього повчання було їй байдуже,
Навчатися зовсім ніяк не хотілось,
Та сталося так, що вночі їй наснилось,
Неначе потрапила в світ пречудовий,
І люди там, й звірі були загадкові.
Побачили дівчинку, замилувались.
«Ти звідки взялася?» – усі дивувались.
І знітилась Анна, і дуже злякалась,
Таких бо чудес з нею ще не траплялось.
«Куди я потрапила, – думалось їй, -Невже я в країні всіх здійснення мрій?»
Аж раптом до дівчинки лев підійшов:
– Вітаю в країні саван і дібров!
Моря й океани – то наша парафія,
Країна у нас чарівна – Географія.
Задумалась дівчинка: «Де це? Не знаю.
І що за країну цей звір називає ?»
– Я йду до країни, де мрії здійсняться,
Підкажете, може, туди як дістаться?
– Я був в тій країні, вона загадкова,
Дістався, щоправда, туди випадково.
Потрапити просто і легко в країну,
Лиш відповідь дати, чи зможеш, дитино?
Щоб вийти з моєї країни поспішно,
Сказати ти мусиш одразу успішно:
Які океани існують на світі?
І скільки їх є, маєш ти полічити.
«Щось чула колись, та напевно не знаю,
Можливо, вже якось хоч щось відгадаю?»
– Про Тихий щось чула, і є він найбільший…
– Так, добре, не бійся, кажи голосніше.
– Я більше не знаю про ті океани,
Навчалась я в школі не дуже старанно,
Та хочу в країну, де мрії здійсняться,
Я вам обіцяю, що буду навчаться.
– Е ні, так не піде, я дам три підказки,
А ти скористайся вже ними, будь-ласка:
По-перше, і вчені всі згодні зі мною,
У світі він другий за величиною.
І назва у нього така фантастична…
– Згадала я, звісно, то є Атлантичний.
– Так, добре, послухай-но, дівчинко, далі,
По друге, на півдні є біля Австралії,
В нім тепла вода й Аравійський півострів…
– Я знаю – Індійський, було досить просто.
Гаразд, молодець , тож остання підказка,
Послухай уважно й скажи ти, будь-ласка,
Який океан звуть усі неспроста,
На півночі він, там де лід, мерзлота.
– Ой, відповідь в мене одразу знайдеться:
Північно-Льодовитий океан цей зоветься.
Чотири існує, тепер я це знаю,
Я дякую вам, ще до вас завітаю.
– Упоралась ти, молодець, із завданням.
– Здійсниться тепер моє лю́бе бажання?
– Та ні. За кордоном – країна Цифрова.
Напевно, й там загадка буде чудова,
Міркуй, доки йтимеш, завзято й хоробро,
Згадай усі приклади й все буде добре.
Тож з левом простилась, пішла до кордону.
« Які в тій країні панують закони?
-З такими думками ішла собі Анна,
-Можливо, що я не така й безталанна?»
Назустріч їй вийшли хоробрих два брати,
Що Плюсом та Мінусом їх було звати.
– Ти звідки така? І куди ти мандруєш?
Можливо, знаннями ти нас зачаруєш?
Та дівчинка знітилась: – Певно, не знаю,
Країну, де мрії здійсняться, шукаю.
– Так це дуже просто, лиш декілька дій:
Сто двадцять діли на чотири мерщій.
П’ятнадцять помножить на шість дуже просто,
Напевно, ти знаєш, що це дев’яносто,
Додай двадцять п’ять та один відніми,
На відповідь дуже чекаємо ми.
« Оце задали, що ж я маю зробити?
Щоб дії усі ці швиденько рішити.»
– Можливо підказку? Хоча б одну дію,
Сама я, мабуть, тут нічого не вдію.
– Згадай ти таблиці: чотири і три На множення, потім це все розділи.
– Не маю я права отут помилиться,
Тож в дії, у першій, мабуть, буде тридцять.
Тепер щодо другої, тут розібраться,
Ага, тут ось так, буде сто чотирнадцять.
– Ну от, молодець, ще лишилась країна –
Граматика зветься. Іди без упину,
Напевно, чекають тебе дві сестриці –
То Крапка та Кома – чарівні дівиці.
Швиденько біжи, вже мабуть зачекались
До Мрії-країни ще трішки зосталось.
Спасибі сказала братам за навчання,
Таблицю дали вони їй на прощання.
Пішла вона далі. Чого ще чекати?
І що ж бо з «Граматики» маю згадати?
Назустріч їй дійсно ішли дві дівиці:
І Крапка, і Кома – чарівні сестриці.
– Хороша дівчино, ти звідки прямуєш?
Куди йде твій шлях і чим нас ти здивуєш?
– В країну, де мрії здійсняться, прямую,
Та тільки навряд чимось я вас здивую.
– Тут все дуже просто, лиш знаки розстав,
Тримати тебе в нас немає підстав.
Ось речення гарне у нас є для тебе,
Поглянь, де тут знаки поставити треба?
«Слабкість незнання сила навчання»
Тож швидко скажи нам, скажи без вагання.
«Та звідки ж я знаю, де знаки тут треба?
Ану поміркую, бо є в тім потреба,
Якщо я поставлю її після «сила»?
Напевно, колись я у школі це вчила?»
– Я знаю,згадала, за словом «незнання»
Поставити кому. «Сила – навчання».
– Гаразд, молодець! Вже до Мрії лиш крок.
Ось ключ! Ним відкриєш чарівний замок.
– Я вдячна вам щиро за диво-знання,
Раніше робила я все навмання.
Тепер точно знаю, що сила – навчання,
Та й з вами настала хвилина прощання.
Країна на обрії – Мрія. Лиш крок.
Взяла вона ключ, відімкнула замок,
Пішла по стежинці, назустріч їй кіт:
– Ну що ж, мила Анно, від мене привіт,
Бо я вже на тебе ось тут зачекався,
Про тебе із диво-люстерця дізнався.
Яка ж твоя мрія, – дозволь запитати,-
І що найзавітніше хочеш ти мати?
– Раніше про ляльку я мріяла дуже,
Діставшись сюди, зрозуміла я, друже,
Розумною хочу я бути віднині,
Вважаю, всі діти навчатись повинні.
Вмить світло яскраве ураз спалахнуло,
І дівчинка наша одразу проснулась.
« Наснилось мені, чи насправді було?» –
Взялася одразу вона за чоло.
Та глядь – на столі лежить ключ і таблиця:
«Напевно і мрія моя вже здійсниться».
З тих пір стала чемною дівчинка Анна,
У школі навчалася дуже старанно.
Та подорож дивну завжди пам’ятала
І часто до друзів своїх мандрувала.
Нехай же звучить відтепер те повчання,
Що слабкість – незнання, а сила – навчання.