десь далеко,давно..
давно,
десь так далеко-далеко….
всесвіт нам подарує прекрасні роки…
всесвіт їх далі візьме.
і ти скажеш:
як сто років назад…
А я скажу, це ж сто років тому,
вони всі давно древні….
навіть якщо кревні.
і не відають зла.
видихни і вдихни.
місто старе заснуло.
тіні тихі і темні…..
ти скажеш мені,
“скільки не пройшло часу,
як в той день вмираю.”
а я скажу тобі….
а мені скаже вона.
як моя сестра.
як колись мама їй.
що ніщо не вічне. і колись помирає….
і відповідь вічну вже знаю…
і я скажу :
хто знає, що буде далі,
я знаю, що будуть дощі
а ти живи.
небо все знає…
видихни і йди далі…….
йдуть весняні дощі.
йдуть дощі такі п”яні…..

Місто старе заснуло так міцно…
Спи, мила, спи, спокою юність не знає….
Серце навиліт, а небо включає в повторі весняні дощі….
буде на ранок тихо і пусто.
і всміхаються в небі всі ті,хто нас назавжди лишив.
у серці назавжди,і у серці так тисне.
у небо їх всіх відпусти……
місто старе заснуло.
тіні тихі і темні…..