Вона одна така…була
Смілива і тендітна.
У молоді роки свої,
Прийняла рішення,
Й відверто заявила:
«Служитиму Вкраїні на віки!
Не хочу, як усі дівчата,
Лиш про кохання думать день і ніч.
Я хочу бути поруч там,
Де лине постріл,
У бік, моєї рідної землі!
Я буду медсестрою, волонтеркою, солдатом,
Підтримати зумію й підскажу!
Та тільки не женіть мене, не треба!
Я-жінка воїн! Тут я і помру!»
Її слова були наче пророчі,
Але ніхто на них і незважав.
Вона завзято повзала під кулі,
Рятуючи поранених солдат.
Була для них найкращим другом,
Товаришем і побратимом…в тім,
Прийшов той час, і так раптово
Скінчилося життя Аміни вмить…
Не врятував від снайперської кулі
Її жилет, і чоловік не зміг.
Ховалася, тікала та все марно,
Все закінчилося, пройшла життя поріг.
Ніхто повірити не взмозі й досі,
Що поруч вже її нема.
І сльози не стихають,
Ранять душу.
Лиш в пам‘яті рідні вона жива…
Автор публікації
"Віра - єдиний стержень, який має бути в кожному серці"
