Вона любила каву з молоком
і деколи димок вдихала.
ЇЇ душа сховалася за склом
Туди ж й любов свою сховала.
Вона любила захід за вікном,
хоч деколи його й не помічала.
Вона любила друзів за столом,
і, здається, цього їй вистачало.
Вона була спокійною , як ніч,
а деколи – бентежною , мов ранок.
Її життя – вогонь нестримних свіч,
що залишали в небі лагідний серпанок.
Вона така весела й несерйозна…
Усе ховала вглибині душі.
Вона така нестримна і тривожна.
Хотіла лиш тепло в собі нести.
Вона була красива! Чуть невинна.
Та знаєш, що в любові не була.
Здавалось всім – вона була щаслива!
Та от, на жаль, вона була одна…
Думок на тему “Вона …”
і, здається, цього їй вистачало.
Мені здається, що краще би звучало “і їй, здається, цього вистачело”. Хоча й не наполягаю. Вірш гарний.