(Фрагмент з майбутньої книги).
Я пригадую цю ніч в селі Кам’яногірка Житомирської області, коли я помирав і дивився у вікно…
Стояла пізня осінь. Чорні дерева у променях ліхтаря і пронизливого вітру голосили посеред ночі. На гілках вишень та яблунь тремтіли останні золоті листочки, які хотів зірвати жорсткий вітер пізньої осені. Саме тому чорні дерева голосили, немов це голосив особисто я, задихаючись від приступу астми, яка, мов залізним ланцюгом, перекривала доступ повітря…Я намагався вдихнути ковток повітря, роздираючи пальцями груди…Мені здавалось, що я помирав…І тоді, вперше в моєму житті, я покликав у МОЛИТВІ БОГА….
Я благав ГОСПОДА ІСУСА про єдине – дожити до світання…Я не знав тоді жодної молитви, але я молився, благаючи БОГА зглянутись на мою молодість, на мою молоду дружину, що мирно спала, та моїх батьків, які, того 1978 року, ще були живими і перебували за сотні кілометрів від цього села на Житомирщині – в Києві, і також мирно спали в будинку, який також знаходився біля осіннього саду яблунь, вишень та винограду…
Так збігали , мов краплини дощу, хвилина за хвилиною і я не помітив, як густа темрява ночі почала світлішати над верхів’ями дерев, і небо вже було синьо-сивого кольору, мов морська хвиля…
Настало вологе світання з росяними травами і почали лунати пташині співи, наростаючи від перших тихих звуків до самих високих та голосних – мов це звучала симфонія, яка лагідно входила в моє серце подихом життя…І цієї миттєвості я заснув – змучений та щасливий. Але засинаючи, я молився, дякуючи БОГУ і бачив у моїх сновидах несамовите золоте сонце, що продирається крізь смарагдову крону дерев і розпадається там на мільярди золотих промінчиків…
Мені здавалось, що я забув про цю ніч. Але сьогодні, 12 травня 2011 року, ГОСПОДЬ , після молитви біля ІКОНИ « КАЗАНСЬКОЇ БОЖОЇ МАТЕРІ», мені нагадав про цю подію, яка відбулась 33 років тому…І я дякую за це ГОСПОДУ ІСУСУ та ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ ДІВІ МАРІЇ.
Я дякую також за миттєвість радості та щастя: адже у далекому 1978 році були живими мої батьки, був ще живий наш рясний сад з такими густими кронами, крізь які ледь пробивалось блакитне небо і золотисте сонячне проміння – а мені було всього 25 років і я мріяв перебудувати цей несправедливий світ, де таким трагічно-коротким є людське життя, де такою несправедливою є людська смерть…
(Далі буде)
***
Київ. 2000 -2020 роки.
Автор – Валерій Кучеренко.
8 коментарів “ЧОМУ ТАКИМ ТРАГІЧНО – КОРОТКИМ Є ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ ?”
Чудова проза. Життєва.👏👏👏👏👍👍👍
Дуже гарно. Хочеться читати))
. .Зворушливо, щиро, людяно… Це дуже добре, що головний герой спілкується в молитві з ГОСПОДОМ БОГОМ, бо тільки ВІН, ВСЕВИШНІЙ, творить усі дива, допомагає людині, як своєму створінню. Можливо саме тому здається таким трагічно – коротким людське життя, що ми мало спілкуємось із БОГОМ. Я вірю, усе свідоме життя усвідомлюю і розумію: ГОСПОДЬ зі мною. Читається легко, сприймається добре… Дякую автору, пану ВАЛЕРІЮ за чудову прозу. Творчого натхнення Вам!
Чудовий твір! Читається на одному диханні і хочеться перечитувати знов і знов! Рідко натрапляю на твори, що написані так щиро, змістовно, прекрасно. Це один з найкращих творів, які я читала на цьому сайті. Чекатиму продовження:-)
Герою твору пощастило. Він збагнув усю велич Творця і мізерність себе в цьому світі. Відкрив серце, як рідному батькові. А Любов зробила свою справу. Гарний твір. Дякую.
Чудово написали! Десь те саме пережив і я, можливо в більшій мірі, або в меншій, але суті це не міняє. Особисто я вважаю, що все в цьому світі є справедливим навіть смерть, окрім людей. З нетерпінням чикаю продовження…
Щиро дякую, любі друзі за добрі слова щодо фрагменту з майбутньої книги ! Ваша підтримка для мене є дуже важливою
Сильний твір. Читаєш, і на душі світліша.