Моє життя, як життя більшості людей, поділяється на до і після. Це сорокарічна межа. До можливо пережити всі неймовірні випробування, втрати, зради, катастрофи, набути такий досвід, який дозволяє розуміти буквально кожного з його вчинками і мотивами. До сорока мені здавалося, що потрібно якнайбільше пережити, щоб знати і дістати досвід повного життя. А повнота – це майже завжди здатність переносити біль. До сорока я дійшла с боргами, трьома близькими подругами, без рідних, окрім дітей, і з впевненістю, що завдяки богу можливо все, що опора завжди в середині, як і спуск вниз. Від цієї межі не знала, чого ще очікувати. Найцікавіше те, що аналогічні відчуття описав після сорока і мій рідний брат.
Кожен рік особливий в плані того, що ми можемо дати іншим, зробити для ідеї, чим помножити любов, знання, з’єднати, поглибити. З кожним роком це більш усвідомлено, і хочеться крикнути в небо в середині серця: дякую за життя! Якою б була душа без до і після?
Але на диво сорокоріччя подарувало мені таке відчуття світла і щастя, що це була повна несподіванка. З’явився досвід відчуття щастя і його глибина. Майже нічого не відбулося зовні, але з’явився час для того, щоб упорядкувати свій отриманий досвід, щоб побачити шлях не тільки досвіду, а і любові. Любові – як стану віддачі, опіки, захищеності, як новому кришталику в оці, як можливості, вдячності, самовичерпання заради чогось. У мене з’явився досвід світла і щастя. Місця тих, хто відійшов під час життєвих штормів, заповнились новими серцями в моєму житті. Це справжні люди, і я вдячна за їх присутність поруч. Вдячна тим двом близьким подругам, які не відійшли. Завдяки їм отримано досвід того, що мене люблять і сприймають, якою б я не була, щоб не втнула, яку б темряву не випустила в світ. Завдяки переміні серця хочеться бути світлом і дарувати світло
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
