Пізня осінь, пізня,
Опадає жовте листя…
І музика осіннього дощу
Огортає самотню Душу…
Сиво-срібне небо,
Немов картини тло,
Де чорні ворони кружляють
І пісні осені співають…
І кленів крони золоті
Проливають сльози осінні,
Витікаючи прозорими краплинами
Такими золотисто-сивими…
Пізня осінь, пізня,
Живе, немов пісня,
Краси зоряна миттєвість
І така урочиста Вічність…
Ця пізня осінь особлива,
Я відчуваю Вічності диво,
Коли дощу краплини
Зігрівають Душу людини…
***
Київ. Воскресенка. 31 жовтня 2020 року.
Посвята Юлії Е.
Автор – Валерій Кучеренко.
Думок на тему “ДУША У ПРОСТОРІ ПІЗНЬОЇ ОСЕНІ”
У цій поезії відчувається неймовірна вишуканість краси Осені…