Я бачив пéкло,
мамочко моя!
Я бачив пéкло…
Летіли кулі, «Грáди»,
а по тім
тілами сіялась земля,
а серед них лежав і я…
Прощай, мій дім!
Я вірним був
тобі, Вкраїно, до кінця!
Я вірним був…
Я не зганьбив свогό отця.
Йому тепер
без мене віку доживать
і вже онуків не діждать,
бо син… помер.
Я міцно сплю,
криваві рани не болять.
Я міцно сплю…
В тривозі плаче телефон,
а я мовчу…
Коханій душу рве гудок:
«Поганий, мáбуть, там звʼязок…
Пізніше наберý.»
Я повернýсь! –
тоді всміхнувшись обіцяв.
Я повернýсь…
Пробачте, рідні, я не знав,
що так, чомусь,
в обіймах холоду й труни
мене стрічатимете ви,
я не озвусь…
Я вже прожив
своє життя на світі цім.
Я вже прожив…
Тепер земля – мій вічний дім.
Недолюбив….
Курличуть тужно журавлі…
Герої в памʼяті живі!
І я ожив!