17 серпня 2015р.
Мій недільний ранок розпочинається 0 7:00 із ніжних обіймів дворічної донечки Зореслави, яка вночі частенько прибігає зі свого ліжечка до нас із чоловіком. Незабаром чутно маленькі швидкі крочки – це синочок Захарій біжить, зупиняється біля ліжка і, лише після ствердного кивка татуся, застрибує до нас. Найперше цілує сестричку, а потім і батьків. Після цього швиденько біжить до сусідньої кімнати. Там, разом з бабусею та дідусем, спить найстарша – Златослава. Цікавинка у тому, що старша вона всього лише на одну хвилинку від сестрички, та чотири – від братика. Златуся прокидається від його міцних обіймів, і вже чути тупання у чотири ноги. Ось так, ми всі п’ятеро намагаємося заснути, хоча це у нас ніколи не виходить.
Через кілька хвилин трійнята ідуть до сусідньої кімнати, де бавляться довше, адже ніхто так не вміє піклуватися про дітей, як бабусі та дідусі, бо ж одне покоління вони вже виховали.
Так цікаво спостерігати за моїми маленькими пташенятами. Вони розуміють одне одного без слів. Це просто не вкладається у голові. Трійнята можуть спілкуватися лише завдяки погляду. Хоч я разом з ними ще з часів, коли були у животику, та вони розуміють один одного краще від мене. Проте, це тішить матусине серце – знаю, що кровинки ніколи не будуть самотні та не залишать один одного у біді, адже між ними існує зв`язок, який нікому не під силу розірвати.
Коли дитина маленька, то у будь-якій сім’ї кожен день перетворюється на відкриття, у якому багато веселощів та радості. Уявіть собі, які насичені дні з трійнятами!
Одного пізнього вечора за невідомих причин вимкнули світло. Навкруги суцільна темрява! Діти по різних куточках кімнати. Нашим завданням було якнайшвидше знайти їх. Так-от, Захарчика найперше знайшов татусь, ось і я взяла за руку одну дівчинку, а бабуся іншу. Нібито все у порядку, але з сусідньої кімнати чуємо плач. Що ж це таке? Виявляється, що ми з мамою «знайшли» одну і ту ж Златусю.
Дівчата також образити брата не дозволять. От, буває, насварю його, коли бешкетує, то відразу підходять і махають мені пальчиком.
Звичайно ж, не завжди все так весело та цікаво. Це ж діти, ще й дуже активні! Їм все потрібно порухати, взяти, перенести з місця на місце, не без того, щоб поламати. Але такі моменти, як, наприклад, недільний ранок перекривають усякі незгоди. Адже, коли ти заходиш у кімнату і всі троє біжать до тебе, цілують, обіймають, відчуваєш їхню безмежну і безкорисливу любов, то відчуття щастя переповнює тебе так сильно, що виливається сльозами радості!
Автор публікації
