Сумні стояли й тьмяні дерева,
Омиті часто холодним дощем,
Мабуть, душі потрібна перерва,
Думок багато приходить щодень…
Покрив сніжок настирні печалі,
Біленькою ковдрою відтепер,
Немов сильніші стали надалі,
Майстерний до діла – гіпнотизер.
Як ніжне сонечко зранку світить,
То рясно сипле сріблом на землю,
А тільки місяць зіходить й тішить,
Бо скрасить ясно золотом зверху.

2 коментарі “Гіпнотизер”
сподобалося…дуже гарно!…
Дуже вдячна вам за коментар!