Хмаринки пливуть, як пушинки,
Та бачиться в кожній на диво,
Незвичні від казки уривки,
Любуюся довго, мрійливо.
Неначе мене підхопили,
Й блакиттю полинула далі,
Блаженно сприймаються миті,
Хоч знаю, вдаюся омані.
В оцій невагомості ніби,
Швиденько забувши про землю,
Лечу, як легенька пір’їнка,
Мелодію чую душевну.
Враз миттю, немов стрепенуся,
І пташкою пурхну додому,
Залишиться мандрів відлуння,
Фантазії треба свободу…

2 коментарі “Мандри”
Прекрасні рядки!….
І такі близькі серцю бажання)
Дякую Наталія!