Кохання засяяло сонячним світлом,
Джерельна вода струменить безупинно,
Роса що на квітці виблискує сріблом,
Всю ніжність збирає в яскраве намисто.
Надіну його й закружляю у танці,
Життю усміхаюсь, радію щаслива,
Тепер ми з тобою є долі обранці,
Та й вірність буває, така ж, лебедина.
Цвіт маків дивись, як горить і палає,
Тебе до безумства безмежно кохаю!!!
Лишень неосяжна блакить все це знає,
Настільки душею близька я до Раю…
8 коментарів “Кохання”
Сапоги-скороходы, Мюнхгаузен, дай,
Алладин, дай ковёр-самолёт –
прибегу-прилечу я в далёкий твой край,
и прикрою тебя в “артналёт”!
Сказка да, Юрий?Но к чему то же надо стремиться?Родниковая вода грязь смывает, но если бросать постоянно и она становится мутной.
шикарний вірш.супер
Дуже дякую Руслан.
Пані Ліза! Я думаю, що це Ваш найкращий вірш. Кохання….Це особливий емоційний стан в житті людини. Це стан потребує особливих поетичних образів та поетичних асоціацій. . Тому процитую фрагмент Вашого вірша : ” Кохання моє, промінь сонця у серці,
Чисте, мов джерельної води краплина.
Роса кришталева на квітці,”….
…………………………………………………………………………………………………………………………………..
Я думаю, що цей вірш розпочинає Ваші нові поетичні обрії, де я бачу переосмислення найкращих світових традицій від віршів Сергія Єсеніна до Тараса Шевченка та Лесі Українки. Я вражений
Дякую пане Валерій за таку високу оцінку.Це завдяки вам написанний вірш,ідея була ваша.
Неперевершено!
Дуже, дуже дякую!