Як вишня полонила цвітом,
У квітах передзвін та шелест,
Розмай зачарував і з вітром,
Немовби обіцяв сто весен.
Вершина почуття приходить,
Незгоди вже відчутно присмак,
Лавини понеслись докори,
А мудрість і збагнуть не встигла.
Ти душу роздирав уміло,
Пила ж я кров твою насправді,
Невже ми загубили світло,
Кохання промінець останній.
Та знову розквітає вишня,
Згадавши весняну́ спокусу,
Враз дощик, потемніло… злива,
Навіщо ми пройшли цю муку?

4 коментарі “Навіщо?”
Багато всього у житті трапляються…
Вірш красивий та дуже життєвий. Таке буває…
Життя як воно є.Дуже дякую!
Лізо, дуже чуттєвий вірш! дякую!
Дуже вдячна вам Катя за коментарі.