Калина розцвіла розкішно,
Бентежило кохання серце,
Розмай заполонив магічно,
Немовби обіцяв сто весен.
Ось тільки почуття вершина,
Десь стиха… назріває криза,
Стихія понеслась нестримна,
А мудрість і прийти не встигла.
Ти душу роздирав, уміло,
Пила ж я кров твою насправді,
Невже ми загубили світло,
Надії промінець останній.
Тож знову відцвіла калина,
І спогади вирують ніжні,
Враз дощик, потемніло… злива,
Довірились безвір’ю грішні.

4 коментарі “Цвіт калини”
Багато всього у житті трапляються…
Вірш красивий та дуже життєвий. Таке буває…
Життя як воно є.Дуже дякую!
Лізо, дуже чуттєвий вірш! дякую!
Дуже вдячна вам Катя за коментарі.