Вона з ним поряд у холодні зими,
Пройшла замети, нелегкі стежини,
Все ж очі сяяли її зірками,
Бо щастя світлими плела нитками.
Садила вишні, ох як цвіт, любила,
В садочку квіти, мов веселки хвиля,
Пташки витали в розмаїтті травня,
Лунала пісня солов’я до рання.
З роками нібито здавило дротом,
Турбота щира, спричинила холод,
Чужим зробився чоловік в хатині,
Як пізно правдонька дійшла дружині.
Байдужий погляд додавав лиш болю,
А кожен подих уражав стрілою,
Тож монстра з часом породила й сльози,
Відтак жертовність дочекалась помсти.
Навколо снігом замітало квіти,
Від вітру низько похилились віти,
Зима навідалась здається в липні,
Навіщо зріли… ці червоні вишні…

2 коментарі “Вишні на снігу”
Так красиво і мудро!
Дуже дякую!