Якщо припустимо на сотню років,
Кохання зникло на планеті зовсім,
Серця, покинуті каміння купи,
А душі, пилу у пустелі смуги.
Поникли люди, крижані пейзажі,
І квіти мляві, неживі насправді,
Робота, справи та нудьга бездушна,
Затихла внутрішня тривога, буря.
Навіщо жити? Почуття відсутнє,
Обійме холод і пітьма майбутнє,
Для кого жити? Тут холодна брама,
Навколо давить лиш сумна заграва…
О, Боже! Дякую тобі за щастя,
Відчути квітня незвичайний запах,
Трави смарагдове буяння раннє,
І пташки щебет у барвистий травень.
За вечір тихий і світанок славний,
За річку, поле де веселка бавить,
За серце й душу, що горять в любові,
За весни й зими, за деньки казкові!

4 коментарі “Якщо припустимо…”
Поетично, щиро, барвисто…Кохання….Роль кохання в житті Людини. Несподівана поетична тема….Є також глибина філософських роздумів про життя людину у просторі Всесвіту. Оригінальні поетичні образи. Вражений
Дякую пане Валерій! Це була ще одна ваша ідея.
Чудова поезія! Дійсно, кохання – то велика Благодать
Дякую за Вашу прекрасну творчість, Ліза
Дякую Наталія!Такий чудовий коментар.