Для голосування необхідно авторизуватись

Невдалий замах, або як усе почалося

Невдалий замах, або як усе почалося
Клен був вже старий порив вітру, відгомін затихаючої грози, що налетів, схоже, був останньою краплею. Дерево останній раз затріщало і нарочито повільно, але оманливо, почало завалюватися на бік. Кліфф ледве встиг відскочити убік і гілки прошелестіли прямо перед його обличчям, скошлавши волосся. Авжеж, перечекав грозу під деревцем. Парубок підібрав сумку, що валялася неподалік, обтрусив її від пилу і сумно зітхнув: ось вже два дні він порошиться в дорозі, перебиваючись коржами з в’яленим м’ясом і сиром, а усе заради того, щоб швидше дійти назад від меж до столиці. Іноді його підвозили купці, що поспішають на підводах, чим значно скоротили Кліффу шлях. Сьогоднішній день обіцяв бути вирішальним: до міста залишалося йти менше півгодини. Кліфф нашвидку поснідав останнім шматом хліба з сиром і підійшов до найближчої калюжі. У ній відобразився досить красивий хлопець років двадцяти, з темним волоссям і карими очима. Парубок пригладив п’ятірнею волосся, обтрусив одяг і рушив в дорогу.
Взагалі-то, Кліфф був наслідним принцом, але.
Два дні тому покликав король до себе свого сина і сказав:
― Сына, слухай. Зараз я скажу тобі те, що змінить твоє найближче майбутнє.
Принц зацікавився.
― Старий я став… І, загалом… як би тобі це сказати… Я вирішив, що пора передати тобі кермо влади.
Принц знаходився в легкому ступорі:
― Передаи.. .правління…
― Добре синку, ти йди, відпочинь, подумай. Поговоримо з тобою увечері.
Перша думка Кліффа була знайома багатьом: “Що робити?”. Поступово, в його голові дозрів план.
Завіски і покривала легко зв’язалися між собою. Спуститися по них з третього поверху теж не склало особливих труднощів. Здивовані стражники принесли королю кинутий принцом біля воріт лист:
“”Пап, по-моєму, я ще не досить подорослішав, щоб носити королівську корону. Я трохи досвіду наберуся, подумаю. І відразу повернуся.
Твій син Кліфф”.
Король довго дувся на сина і обзивав усіх різними поганими словами. Потім, хотів влаштувати за принцом поереслідування, але, подумавши, відмінив наказ. Та що з ним буде, від’їде чимдалі, пару днів погуляє десь, одумається і повернеться. А Кліфф вже був в прикордонному місті, коли згадав про свою дитячу мрію.
Отже.
У столиці було шумно і людно. Будівлю Академії Кліфф побачив здалека. Ще маленьким хлопчиком принц хотів навчатися магії в Академії Чаклунства, але батько був проти. Принц не сумував і вірив, що одного дня він туди поступить і отримає диплом, а доки просто підглядав за придворним чародієм і сам помалу вчився володіти магією. Так от, підійшовши до воріт, парубок ще раз критично оглянув себЄ: похідний потертий одяг, трохи розпатланий, але так навіть краще, адже принца в нім не визнають. Кліфф постукав у ворота. Потім ще разок. Потім ще. Потім йому набридло безрезультатно стояти під дверима і він, згадавши про вивчені в дитинстві заклинання, вирішив спробувати відкрити ворота магією.
Сторож довго не міг прокашлятися.
̶—Еее… Доброго дня! ― привітався парубок, коли осіли клуби пилу і тріски, на які перетворилися ворота.
― Ти що накоїв, паразит?! ― у той самий момент заволав сивовусий охоронець. ― Чарівні ворота розніс… А кому за це усе відповідати, а?! Кому, я тебе запитую?!
― Та не хвилюйтеся ви так, дядечко, ― заспокоїв його Кліфф, ― Я усе поясню. Мені все одно до ректора.
Таке сталося уперше. Давно у ректора не було такого головного болю, як ця парочка: Кірк і Тея. За три місяці навчання вони довели увесь викладацький склад і рознесли більше половини кабінетів, так і не навчившись контролювати свою силу. Останньою краплею стала розгромлена оранжерея, де ці двоє примудрилися виростити гігантську м’ясоїдну троянду, нібито в подарунок викладачці історії магії. Роза досі час від часу випльовувала пожовані лійки і лопати. Потрібно було щось робити. І ректор наважився на відчайдушний крок: не навчити їх було небезпечно, але залишити в Академії ― ще небезпечніше, тому сьогодні було вирішено видати їм дипломи і відправити чимдалі. Традиційно, випускникам вважався ще і подарунок ― який-небудь артефакт.
̶—Блазеньський ковпак?! Ви даруєте мені блазеньський ковпак?! ― Кірк розмахував вище згаданим предметом і бубонці весело побрязкували в такт його крикам. ― Це усе тому, що мій батько придворний блазень, так? Ви вважаєте блазнем і мене?
Ректор лише зрідка зітхав.
̶—Заспокойся. ― Тея погладила друга по руці. ― Ось мені дісталося люстерко.
̶—Та краще б мені воно дісталося, чим цей ковпак. Ех, гаразд. Видно мені від долі не піти. Блазень, так блазень.
Якщо чесно, то русокосий блакитноокий хлопець був не сильно схожий на блазня, тому і втік від батька і від професії. Його подружка Тея, красива блондиночка із зеленими хитрющими очима, взагалі незрозуміло звідки з’явилася в цьому учбовому закладі. Просто на початку навчального року, телепортувалася безпосередньо на вступні іспити.
Так от, коли втомлений, але задоволений ректор хотів вже випровадити новоспечених випускників, в двері його кабінету постукали.
̶—Ну кого це там ще принесло? ― зітхнув нещасний.
̶—Можна? ― на порозі намалювався сторож. ― Я вам тут привів одного. Сторожку розніс. Загалом, він сам розповість.
̶—Здрастуйте, ― привітався Кліфф, підморгнувши завмершим Кірку і Теє. ― Я до вас у справі. Я тут вчитися хочу.
̶—Ще один! ― поганим голосом завив ректор. ― Ворота зачакловані були, як ти їх пробив?!
̶—Та я просто відкрити їх хотів. ― став виправдовуватися принц. ― А вони розлетілися.
̶—Так, ось що ми вирішимо. Ти, я дивлюся, магією володієш добре, вважай, що іспит здав, коли ворота “відкрив”. ― викладач зняв з полиці з артефактами перший предмет, що попався, ― легкий клинок з чорненою рукояттю. ― Так, зійде за випускний подарунок. Тепер, ти швиденько мені начаклуєш який-небудь простенький пульсар і відправишся з дипломом разом з цими двома остоло. молодими людьми.
̶—Гаразд, ― принц замислився і, згадавши як запалював у будинку свічки, зробив короткий пас рукою.
У таверні було малолюдно. Схоже, що усе місто збіглося подивитися на те, як гасять ліве крило Академії Чаклунства. Кліфф неквапливо доїдав свою порцію обіду. Як тільки почалася пожежа, ректор накричав на нього, Кірка і Тею, а ті, схопивши принца за руки, відволокли його крізь клуби диму з собою в таверну.
Вони швидко порозумілися і тепер розмовляли як старі друзі. Звичайно, у кожного з них залишилися свої секрети: принц не розкрив свого походження, а син блазня якщо і впізнав королівського нащадка, то не подав виду.
̶—І куди ми тепер підемо? ― Тея скоса поглянула на Кірка і подивилася на Кліффа.
̶—А, світ за очі. ― махнув рукою принц. ― Можна поїхати на ярмарок в порту на Півдні. Говорять, там цікаві товари і веселі представлення.
Кірк скептично гмикнув і озирнувся на чоловіка, що увійшов до таверни.
̶—Ей, а я його знаю, ― тихо прошепотів він друзям. ― Це ж королівський радник. Цікаво, що він тут робить?
Вище зазначений суб’єкт попрямував до столика в кутку, де сиділи три сумнівні особи, чиїх облич не було видно під капюшонами.
Кліфф зацікавився:
̶—Дивна компанія. Щось тут не так.
Тея клацнула пальцями: тепер їм була чутна розмова далекого столика.
― …тож сьогодні ввечері, через годину
̶—Так, в палаці якраз буде прийом дружньої делегації. Ваш аванс.
̶—Добре, можеш приміряти корону.
Далі друзі слухати не стали.
Посидівши ще хвилин п’ять, радник пішов.
̶—Потрібно за ними простежити. ― принц був не на жарт стривожений. ― Це схоже на змову проти короля.
̶—Гаразд, ― легко погодився Кірк. ― Все одно робити нічого.
Пройшло біля півгодини, коли відвідувачі з дальнього столика пожвавилися. Вони по одному виходили з таверни і ховалися в стайні. Простеживши за останнім з них, трійця побачила, як він ховається в люку в підлозі і, не роздумуючи, усі по черзі наслідували їх приклад.
Через десять хвилин блукання по запорошених коридорах, обліплені павутинням, Тея, Кліфф і Кірк зрозуміли, що заблукали. Вони втратили останнього змовника, прагнучи не попастися йому на очі, ще на початку шляху. Дівчина абсолютно випадково помітила світло, що пробивається з щілини в стелі тунеля.
̶—Допоможіть мені. ― попросила вона хлопців.
Кірк і Кліфф зчепили руки і підсадили Тею вище.

Король сусідньої держави був неабияк здивований:
̶—Дочка, ти що тут робиш?
Дівчина збентежено похнюпилася.
̶—Синок! Повернувся! ― вигукнув король, так і застигнувши, потискуючи руку правителеві сусіднього королівства і до купи батька Теї.
̶—Доча?! ― хором здивувалися хлопці, вибравшись услід за подругою з люка в підлозі прямо в середині тронного залу. ― Ти наслідна принцеса?!
̶—Хто б говорив. ― відгукнулася дівчина, пхнувши Кліффа ліктем.
Кірк розсудливо не показувався з-за спин друзів, але сховатися від гострозорого ока королівського блазня не так просто:
̶—А нумо йди сюди, синок! ― вухо парубка постраждало від ляпаса папи.
̶—Послухай, па… тобто, дорогий батько, ― Кліфф поквапився пояснити ситуацію. ― Ми тут тому, що на тебе готують замах.
̶—Так-так, ― Кірк відбіг чимдалі від гнівного батька і сховався за спиною принца. ― Ми усі чули в таверні, радник ваш змову готує.
Невдалих вбивць короля швидко виловили. (Кліфф в цьому теж брав участь, адже він володів не лише магією, але і мечником був першокласним. Хоча у нього закралася підозра, що меч, отриманий в Академії, іноді сам веде бій. Що говорити ― чарівний артефакт) Радника, що опирався, потягнули в темницю. На радощах навіть пробачили неслухняну трійцю і вони тихо сиділи за бенкетним столом, їли піроги і про щось щепотілися.
̶—Куди тепер? ― Кірку не хотілося сидіти на місці.
̶—А поїхали дійсно на ярмарок, а потім вирішимо куди далі. ― принцеві хотілося побачити світ, перш ніж його посадять на престол.
̶—Поїхали. ― Тея хитро примружилася і клацнула пальцями. Телепортація працювала безвідмовно.
На три порожніх місця за столом королі лише махнули рукою: що з цими молодими зробиться ― погуляють і повернутися. Тільки блазень сумно зітхнув і похитав головою, хоч на випускній його синові і дістався блазеньський ковпак ― він наполегливо не бажав осягати професію батька.

1

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Lizuza

12
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 19-08-2020