Про маму безліч слів і тисячі віршів,
Про теплі руки і недоспані ночі,
Про застереження її пророчі.
Для тата ж завжди нам бракує слів.
Ти, тату, був надійним, наче скеля,
Від всього світу нас оберігав
Ти нами жив, нічим не докоряв.
І молодим пішов, лишив в душі пустелю.
Ідуть роки. Як по живому сіль,
Так спогади ятрять душевні рани.
І не рятують теплі руки мами,
І посмішки дітей мій не вгамують біль.
Пробач, татусю, я не розуміла,
Мені здавалось, поруч ти навік,
Найкращий татко, дід і чоловік,
Ідуть роки, а відпустить несила…
А як на тебе схожий мій синок,
І вдачею, і поглядом очей,
Ой, скільки ж у моїм житті ночей
Із мріями хоч про один дзвінок,
Побачення хвилинні чи бувають?
Щоб встигнути несказане сказать,
І щоб на щоках мокрих відчувать,
Як твої пальці сльози утирають.
Ідуть роки. Ростуть твої онуки.
І пам’яттю про тебе день у день,
В душі складаю тисячі пісень
Про татові натрудженії руки.
Автор публікації
5 коментарів “Татові”
Дякую, вірш хвилює. На одній хвилі тому що з вами по цій темі. Теж свого батька пригадала, коли читала. Тепло в душі та спогади. Такого плану вірші потрібні усім. Коли читаєш, й своє осмислюєш, пригадуєш,
Пані Ольги дякую за підтримку. Для мене втрата батька – найбільша втрата в житті. Минуло п’ятнадцять років, а я все у думках до нього звертаюся, і хочеться всьому світові розповісти, який чудовий він в мене був.
Багато думала про Ваш цей вірш і вже не раз перечитую. Він прекрасний.
сильно…про тата справді мало що сказано.. на жаль… дуже гарний вірш
Дякую за Ваші відгуки. Це мій біль на все життя, тож виливаю його з себе, як можу. Цього разу не могла знайти собі місця, поки не записала цього вірша. Як камінь з душі спав.