Для голосування необхідно авторизуватись

Найріднішій

Коли я плакала – вона страждала,
Відчувала серця стук та біль.
Коли раділа – обіймала.
Душею линула у рій.

Коли зневірилась – підняла,
Мене мов ангел з-під землі.
Золоті слова мені сказала:
,,Не тануть хай крила у вогні!”

Закарбувала в серці, зберегла немов молитву,
Сказане слово, цінну пораду.
Вміла виграти найзапеклішу битву,
Перебороти кожну в житті зраду.

Ти ангел, що світить добром на землі,
Промінь, що вказує правильний шлях.
Які ж ті поради мені дорогі,
Скільки мудрості в зелених очах.

Ти вибач, рідненька, за ту сивину,
За кожну гарячу, необдуману мову.
До скону відчуватиму гірку свою вину,
За тебе молитимусь знову і знову.

Ти дала найцінніше – життя!
Не маючи надії на своє.
А на обличчі не була сльоза.
Бо відчуло серденько твоє.

Ти знала усе. Навіть більше.
Ніби сам Бог шепотів.
Коли на душі ставало гірше,
Лагідний погляд твій мене грів.

Коли я дитинство своє проводжала,
Складаючи в шафу ляльки.
Що буду щаслива, ти знала.
Вірила в найцінніші думки.

Дорослості двері коли відчинились,
Не змінила ти вдома замки.
А коли мої мрії здійснились,
Збулися твої заповітні думки.

Спасибі за віру й надію,
Щасливі дитинства роки.
Тепер Я, матусю, маю мрію,
Щоб твої очі завжди цвіли!

 

2

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Людмилка Сас

7

"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко).

Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 05-02-2019