О, спати б вічно! Й бачити вві сні
твої легкі й прозорі міражі,
як у пісках безкраїх жовтім морі.
Ти – вітражі в душі моїй соборі.
Хоч ти мені не клявся й не боживсь
в своїй любові неземній ніколи,
таж ти приходив і щоночі снивсь,
тримав в полоні вічної покори.
І я у ній жила, як нежива.
Мені не жити, мені спать хотілось,
щоб знову міражі торкались тіла
й в’язали сни, немов снопи в жнива.
Мені хотілось вірити в ті сни.
В тім міражі хотілось так забутись.
Та іще більше хочеться весни,
в якій тебе нема… й не може бути!
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 20Реєстрація: 16-07-2018
Достижение получено 05.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
