Пам'яті | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

Він лежав під небом
Він чекав на долю
Може маму кликав
З татком розмовляв…
Може побратимів
Поминав із сумом
Чи лиху годину
Тихо проклинав…
То про що, солдате,
Ти пред нею думав?
Може про кохану
Чи малих дітей?
Може ти побачив
На останок волю?
Ту, в яку ти вирів!
Ту, що наближав!

А в солдата доля
Смерть або неволя!
Хоч би в полі воїн
Вижив не один!
Та війна не дівка
Не відпустить швидко!
Та не дасть заснути
Як би не хотів!
Так і ходять хлопи
Хоч би і з руками…
Та у снах в неволі
Чи в бою у крові!
І нема спокою
Ні в думках…
Ні в серці…
Ані в очах сумних!

Десь лежить солдате
Може в чистім полі
Та питає долю
Варто або ні?
Не сумуй солдате,
Не дивися долу
Ти заплющуй очі,
Міцно так засни!
І прийдуть до тебе
“Верби і тополі”!
І піднімуть вгору
Там де лиш птахи!
Та підеш безгрішний
Ти легкий і свіжий
Понад хмарой пройдеш
Вітер молодий!
А у чистім полі
Де чекав на долю
Де пішов хоробро!
Маки зацвіли!

А вони лишаться…
Жити їм без тебе!
І батьки старенькі,
Молода вдова!
Дітки, як дві краплі…
Всі чекали дива!
Щоб з війни додому
Доля привела!
Може допожуть
Може не покинуть
Може та держава
Не забуде вас?!
Але хто звернеться
До кого озветься?
Мамой хто покличе?!
Хто води подасть?

Ти пробач, солдате,
Що тебе лишили
Від війни “втомились”
Та сумних новин…
Тих хто не підвівся
Осторонь лишився
Тих кому все рівно
Воля або кат!
Нас пробач, солдате,
Простих і несміливих
Грішних і не дуже
Та таких живих!
Ти пробач, солдате,
Нас таких байдужих
Нас таких щасливих
Тих, хто спить вночі!

26.04 – 07.05.2021