Закрий вікно, мене поранив протяг,
По обличчі міцним ударом кулака.
Зачекай, кохана, зупинемо цей потяг,
Бо ти в мені так часто бачиш дурака.
Сідай, востаннє побалакаєм про наше…
Щось я тобі, а ти мені – побудем тихо.
А знаєш, люба, надоїла ця душа пропаща,
Що поглинала вічно всі твої стихійні лиха.
Кидай до кави більше цукру, не тремти…
Тремтінням тут вже поможеш, баста.
Таких, як я, десятками зумієш ти знайти,
Вже завтра зможеш влаштувати кастинг.
Тсс, навіщо тут багатослів’я, усе доволі просто:
Ти за інерцією зі мною весь цей час була, але гірка.
І хоч ідеально підійшла мені за зростом,
Та жаль, що не любила, як люблять навіть дурака.