Тобі, Мама́ю, слава йшла до рук
Стелився ковилою степ під ноги…
Та кряче на твоїм кургані крук,
Дітей обрали різнії дороги.
Хто ворогу твоєму уклонивсь,
І стерлось у роках його імення,
Хто далі від царів і бойовиськ
Поміж лісів підняв твоє знамено.
Прозвались мамая́ми козаки –
Сміливці, що ненавидять неволю.
Імення те пережило віки,
А кров кия́тів мала іншу долю.
Олена Глинська сина привела
З поріддя Рюрика і Чингісхана,
Із тих, кому завжди мала земля,
І лиш корона мила і кохана.
Не довго рід його траву топтав,
Одначе залишив несите царство,
Що зе́млі поглинало, як удав,
Й нена́виділо степове лица́рство.
І ті, і ті пішли від мамаї́в,
Розтягся герць на довгі й довгі роки…
Пропали хани, зник і рід царів,
Та з тим сусідством маємо мороки.
Автор публікації
Я за натурою не Моцарт, я за натурою Сальєрі.
