Колись давно літала уві сні
Понад морями та понад горами.
Любила неймовірно світлі дні
І ночі, втаємничені вітрами.
Обожнювала літній дощ,
Що зливою спадав на місто.
Нагадував мені ялинку хвощ
І тішило калинове намисто.
Той час так швидко промайнув
І непомітно відлетів у вирій.
Та мрій мій корабель не потонув
І ще радію я усмішці щирій.
Здається знову крила відросли.
Завзято небо кличе в мандри.
Приходять знов пророчі сни
Із віщуваннями Кассандри.
Ні. я не вмерла. Я жива !
І радість витанцьовує у серці.
І буде ще зеленою трава.
І , як в дитинстві, я радітиму
веселці !
Думок на тему “Колись давно літала уві сні”
Ніжно дуже