Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 9

Глава 9 “Що діється?”

 

Я довго стукала у двері, доки мені відчинили. Олег виглядав стурбованим. Він
відчинив двері і вийшов до мене в коридор.
– Де Вітя? Мені потрібно з ним поговорити.
– Його забрали в лікарню. – Олег глянув мені у вічі повним осудження поглядом, –
Він тобі намагався сказати.
– Що сталося? Що з ним?
– Йому стало погано, щось з очима, я не лікарі. – сховав руки у кишені, – Його
забрали в лікарню, а мені сказали не виходити з кімнати.
– Ще щось сказали? – я нічого не розуміла, – Що лікарі ще сказали?
– Сказали бути в кімнаті. – Олег розвів руками, – Вранці вони повідомлять
результат і бодай щось скажуть.
– Зрозуміло. Дякую.
В мене в голові з’явилося безліч думок. Я не могла зрозуміти, що відбувається. Чому
члени знімальної групи потрапляють в лікарню один за одним? Можливо вони чимось
отруїлися? І я могла отруїтися, але чим? Потрібно зателефонувати в лікарню і все
вияснити. Поглинута власними роздумами пішла до своєї кімнати, навіть не
попрощавшись з Олегом. Лише коли він гучно зачинив двері кімнати я про нього
згадала. Та він мене в цей момент не цікавив. Мені було потрібно зрозуміти що
відбувається.
Знову задзвонив телефон.
– Слухаю. – навіть не дивлячись на телефон відповіла.
– Наталія, що у тебе там відбувається? – голос головного редактора був
знервований, – У що ти влізла? Ти можеш хоч щось пояснити?
– Що сталося? – я почала панікувати від такої кількості питань поставлених
людиною, котра зазвичай небагатослівна.
– Твій водій кілька годин тому помер у інфекційному відділенні. – після цих слів в
мене перехопило дихання, – В редакцію прийшов лист з вимогою припинити
твоє розслідування, а тебе викликають на допит. Що ти розкопала?
– В мене є що показати людям. Але в мене виникла проблема.
– Які в тебе ще проблеми? – голос підвищився.
– Вітя потрапив у лікарню. – відразу зізналася, – І я не знаю що з ним.
– Це твій оператор? Що з ним сталося?
– Я не знаю. Доки я брала інтерв’ю, його забрала швидка з готелю.
– Зрозуміло. – голос головного редактора пом’якшився, – Залишай все як є і їдь на
Київ.
– Але я не закінчила. – спробувала заперечити я.
– Це все серйозно, досить гратися з вогнем. Крапка. Щоб вранці чекала мене в
моєму кабінеті.
Голос з телефону більше не було чутно. Сховавши телефон в кишеню, поправила
рюкзак і пішла до свого номеру. Та щойно я вийшла зі сходового майданчика в
коридор, то побачила біля моєї кімнати чоловіка він саме стукав у двері. Бажання
сховатися прийшло занадто пізно – один з чоловіків подивився на мене і усміхнувся.
– Доброго дня! Наталія Юріївна. – чоловік не переставав усміхатися, – А ми вас
чекаємо.
– Хто ви? – я так і стояла в проході в коридор, – І навіщо ви мене шукаєте?
– Ми з поліції. – чоловік дістав з кишені посвідчення, – Мене звати Сергій, ми
хотіли поставити вам кілька запитань.
– З якого приводу? – із своєю професійною витримкою запитала я.
– Ми можемо пройти у ваш номер?
– Краще поговорити тут. – в кишені завібрував телефон і я за звичкою його
дістала, на екрані було фото мого чоловіка, він знову вибрав не найкращий
момент для дзвінка і я його відхилила, – Про що ви хотіли поговорити?
– Вам відомий готель у місті Буск під назвою Ганна? – Сергій підійшов до мене, –
Не пригадуєте?
– Так, я там зупинялася. – зізналася я, – Яке це має значення?
– Власниця готелю потрапила в лікарню. – сховав посвідчення, – І що дивно, з
такими ж симптомами як і водій з вашого телеканалу. На додачу, мені
повідомили, що кілька годин тому, ще один працівник телеканалу потрапив у
лікарню з такими ж симптомами. Вам це не здається дивним?
Я не знала що відповісти. Почуте не вкладалося в моїй голові. Що відбувається? Чим
захворіли всі ці люди? Можливо і я захворіла?До чого тут поліція? Нічого не розумію.
– Я затримана? – зібравши думки запитала я.
– Ні, ви не затримані і навіть не під підозрою. – Сергій усміхнувся, – Лише попрошу
вас залишатися в номері і нікуди не виходити.
– З якої причини? – я все ще нічого не розуміла.
– В цілях безпеки. Вам краще залишитися в готелі і ні з ким не контактувати. – він
знову усміхнувся, – Можливо ваші колеги отруїлися чимось в готелі “Ганна”.
– Але мені потрібно повертатися до Києва.
– Завтра повернетеся я вам обіцяю. Вранці в лікарні зроблять аналізи вашому
колезі і ми будемо знати причину захворювання.
– Я можу йти у свій номер? – в моїй кишені знову вібрував телефон, – Чи я
затримана?
– Та ні, проходьте відпочивайте.
Оминувши поліцейського, котрий не відривав від мене погляду, і відчинивши двері
увійшла в номер. Побачивши на телефоні невідомий номер, секунду повагалася і
прийняла дзвінок.
– Слухаю.
– Наталія, це Андрій, впізнали?
– Так, впізнала. – збрехала я.
– Я знайшов дещо цікаве у ваших файлах. – його голос був збуджений, – Ми
можемо зустрітися?
– Так, можемо. – в цей момент я вирішила не дослухатися до порад
поліцейського, – Коли вам буде зручно?
– Я під’їду на протязі години. Вам сподобається те, що я знайшов.
– Де вас чекати? – запитала я визираючи у дверне вічко переконуючись що
поліцейський пішов.
– Біля входу в готель. – Андрій ледь стримував свій захват, – Вам це точно
сподобається. Світ має про це дізнатися.
– Я буду вас чекати біля входу.
Кинувши телефон в крісло, я лягла на ліжко. Що робити далі? Відповідь на це питання
я не могла знайти у своїй голові.

2

Автор публікації

Офлайн 12 місяців

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій