МІЙ ДРУГ – ЛЕЛЕКА.

 

Літо не тільки спекотна пора, а й час для відпочинку багатьом школярам, адже не потрібно ходити до школи і вчити нудні домашні завдання. Максимко дуже любив приїздити до своєї бабусі в гості на канікули . Степи, луки, лани, ліси, ріки, озера – все було до вподоби малому Максимкові. А особливо хлопчик любив лелек. Він міг спостерігати за ними годинами – як вони в’ють свої гнізда, як висиджують пташенят, навчають їх літати і як всією родиною вирушають у теплі краї.
– Бабусю, а лелеки дружать з людьми?
– Звичайно дружать. Лелеки мирні птахи і не чинять людям зла.
– От би й мені подружитися з лелекою! – невгавав Максимко.
– Подружишся внучку, неодмінно подружишся!
– Скоріше б!
Максимко подивився вслід пролітаючому над головою птахові і тихо промовив:
– Хочу, щоб лелека був моїм другом!
Проходили дні за днями, а бажання Максимка так і не здійснювалось. Хлопчик засмучено дивився на своїх улюблених птахів і з сльозами на очах проводжав їх поглядом. Втративши останню надію на його здійснення, Максимко промовив бабусі:
– Напевно не хоче дружити зі мною лелека. Він дуже горда пташка. Моя мрія є нездійсненна.
– Не засмучуйся онучку. Можливо твій лелека ще в дорозі і летить до тебе.
– Ти справді так думаєш? – з вогником у очах запитав Максимко.
– Так! – заспокоювала його старенька.
Однієї пізньої ночі була сильна гроза. Вітер розхитував крони дерев і ламав усе довкола. Навіть Максимко, який ніколи не боявся дощу, тремтів від страху та найбільше він переживав за своїх улюбленців і все старався роздивитися у мокрому від краплин вікні, хоча б якісь їхні силуети.
– Вони не помруть бабусю? Вони не помруть? – схвильовано запитував Максимко.
– Ні онучку, не помруть!
– Швидше б закінчилась ця гроза.
Дощ потроху вщухав. Максимко не міг вcидіти на одному місці. Йому неодмінно потрібно було поглянути на лелек. Коли останні краплини дощу впали на сиру, росяну, землю, Максимко взувши чобітки, вийшов на подвір’я. Він попрямував у сторону лелечого гнізда, щоб пересвідчитись, що з його улюбленцями все гаразд. Гніздо було порожнім.
– Напевно встигли втекти!
Прямуючи назад до хатини, хлопчик побачив як великий розкішний лелека, сідає на зелену пахучу траву неподалік їхньої господи. Надія знову зажевріла в очах маленького мрійника і Максимко спробував підійти до незвичайного гостя та лелека навіть не мав наміру тікати, він спокійно шукав у траві для себе хоч якусь поживу.
З хати вийшла бабуся і побачивши з яким захватом Максимко спостерігає за своїм новим другом посміхнулася і промовила:
– Все ж таки дочекався свого лелеку!
Максимко спробував погладити птаха, а той, ніби розуміючи малюка, з легкістю підставив йому своє крило. Радості Максимка не було меж. Він скакав, танцював, співав від щастя. Нарешті у нього з’явився справжній друг. Побувши кілька хвилин, бузько змахнув своїми розкішними крилами, промовивши на прощання своє «кле – кле – кле», ніби говорячи: « До нової зустрічі друже!».
До самої осені лелека прилітав до Максимка в гості, а коли друзям довелось розлучатися, то Максимко пообіцяв йому знову приїхати на другий рік до бабусі .
Так зародилась справжня дружба Максимка з лелекою.

3

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Наталка Яковлева

151
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Небайдужий читач

Досягнення отримано 08.08.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: