Для голосування необхідно авторизуватись

П’ять днів до смерті

Вступ
Ви знаєте у світі так багато дивного та не зрозумілого,що іноді навіть лячно.
Я теж був дивним,ще з дитинства, не настільки дивним, щоб мене запроторили до психлікарні та достатньо,щоб виділитись з-поміж решти. Народився я давно, хоча це відносне твердження. Де я народився, на даний момент не має особливого значення.
Для мене, в даний час,важливе лише те, що відбувається зі мною, а події дійсно дивні, я навіть не міг уявити, що таке взагалі можливе, а тим паче, що таке станеться саме зі мною.
Сальвія…
Навіщо ми курили цю гидотну…
Спочатку, я гадав,що це глюки…
Занадто реальні, та все ж глюки…
Та виявилось все зовсім не так…
Глюки, стали реальністю, а я сам,почав жити в моєму особистому світі.
Все розпочалося раптово, і так само закінчилось. Я надіюсь, що все закінчилось…

День 1
Все розпочалося з того, що я прокинувся у траві, весь в багні, з будуна, відчуваючи себе лайном.
У вас виникло питання, що я роблю у цьому місці?
Я вам залюбки розповім:
Отже розпочалося з того, що я повернувся у гуртожиток, після консультації щодо екзамену.
За одним із давніх студентських повір, щоб здати екзамен, вечором , на передодні здачі, потрібно добре випити. Я вирішив не вигадувати велосипед і довіритися студентській мудрості, тим паче, що шансів здати інакше в моєму випадку не існувало.
Рецепт доволі простий: кличеш друзів, у моєму випадку двох, потім ви берете пиво і портвейн під грізною назвою «три топора» і бажано червоний і йдете у якусь затишну місцину.
Ефект вражає, ви переноситесь у майбутнє, до самого ранку.
Саме так все і сталось, і ось, я лежу в траві, а до екзамену залишалось дві години.
Екзамен – це така штука,яка є передвісником п’янки. Не важливо , як ти його здав, чи на трійку,на п’ятірку, та навіть, якщо взагалі не здав, ти все одно набираєшся стаєш ніяким, нікакашкою, а інколи навіть кізяком.
У моєму ж випадку, це був останній екзамен, я його звичайно ж не вчив, якщо він все одно нічого не вирішував. Саме тому,я пішов на нього без особливого ентузіазму та надій.
Отже, підведемо підсумок, я приходжу на екзамен із одним балом в журналі, хоча жодної порожньої клітинки не було, не знаю,де я знайшов той один бал, адже в кожній клітинці було «Нб».
За підрахунками, трійка, в даного викладача, коштує близько трьохсот гривень. Звичайно, це досить великий хабар за трійку, та я б їх із задоволенням віддав, якби вони в мене були.
За таким розкладом, я безтурботно сиджу біля брудного вікна в університеті, чекаючи свою чергу на анальну оргію.
Час минав у пошуках вазеліну, чи хоча б чогось подібного заради пом’якшення ефекту від палкого кохання викладача.
Дочекався…
Проходжу в аудиторію…
Без слів беру білет і віддаю залікову книжку викладачу – сідаю на вільне місце.
Кажуть, дурачкам везе, от і мені попався найкращий білет.
Я щось вигадав, потім ці брехні записав. Цю маячню я віддав викладачеві, котрий втомлено переглянув мою роботу і скоса подивився на мене.
– Де ви були цілий рік?
– Хворів…
Він оглянув мене, скривився, і знову запитав:
– Де ви були цілий рік?
– Хворів…
– А правду?
– Прогуляв…
– Куриш?
– Іноді…
Викладач посміхнувся.
– П’єш?
– Виключно по святам
– Я б поставив тобі три, та ти ж пропустив всі пари…
– Можливо щось можна зробити?
– Біжи вчи, зайдеш потім.
Зрозумівши, що мені нічого не світить, я встав і вийшов. Без думок та надій, я пішов, покурив, потім ще і ще.
Потім повернувся до аудиторії.
– Це ви? – запитав викладач, протягуючи мені заліковку – вам щастить – три. Тікайте!
– Дякую! – викрикнув я виходячи з аудиторії.
Все! Я вільний, все здав! Можна бухати!
Процес розпивання спиртних напоїв розпочався з наступного: я зателефонував другу і запросив на пиво, він погодився.
Якого чорта він погодився!
Все розпочалось як завжди: Маючи при собі всі гроші, що залишилися, ранець із курткою, котра вже давно була просякнута спиртним та нікотином, ми пішли на автовокзал, остерігаючись намазів, щоб випити по бокалу пива.
За бокалом хмільного напою ми розмовляли на високо інтелектуальні теми, на зразок: чому вода мокра? Чому небо синє? Навіщо ми щодня бухаєм?
Ми розмовляли…
Розмовляли…
Курили і знову розмовляли. Розмовляли і знову курили. Все було як завжди, от тільки ми заговорили про політику.
Після другого бокалу пива, до нас підійшов спільний знайомий, це така непомітна особистість з ірокезом. В косулі і тому подібними приколами.
Пиво ми пити більше не могли, тому пішли в магазин, за більш гидкішими і звичайно міцнішими напоями. Розмову ми вирішили перенести на інший час в більш вишукане місце.
Уявіть собі: міський парк, одне з семи чудес України, зелена трава, дерева, різнобарв’я квіту та сміття.
Отже, ми, я і двоє моїх друзів, засіли в парку, і розпочалася звичайна п’янка, вибачте, розпочалося розпивання вишуканих спиртних напоїв. Пійло, в народі « три топора » , переходило з рук в руки, по колу, кожен ковток цього диво-зілля непоправно руйнував свідомість і підштовхував нас до п’яного божевілля.
Ви знаєте, є така особливість мого організму, що мені, або мало,або багато. Завжди я тверезий і хочу бухати далі чи навпаки, п’яний в кізяк, ригаю і не хочу навіть дихати. Цього разу було мало.
Душа прагне свята, а кишеня грошей! Ця життєва дилема змусила нас шукати альтернативу бухлу.
На наше щастя, у нас був знайомий, друг, котрий мав дуже корисні знання у сфері ботаніки.
Один дзвінок, і друг вже ніс нам гостинця від баби Марлі.
Друг прийшов на диво швидко, привітався, одним приходом допив все наше бухло і тихенько сів поряд з нами.
– Приніс трави?
– Трави? Трави не приніс.
– Ти ж сказав, що принесеш щось покурити.
– Де ж трава?
– Я ж сказав, трави немає!
– Що ж ми маємо курити? Рози?
– Ні, рози були вчора, сьогодні я приніс сальвії. Не безпечніший вазон, вирубає мозок хвилин на п’ять.
– Просто вирубає?
– Майже, глюки йдуть бонусом.
– Ми від цього не здохнемо?
– Здохнемо.
– Тоді давай курнем…
Косяк забитий сальвією переходив по колу, переходив – переходив, потім поряд проїхав потяг, а я сховався від граду під шоломом і махаючи відпливаю чому порому, на борту якого були бобри, і з рештою мене вирубало.
День 2
І сниться мені, що ми розмовляємо, гуляючи лісом.
– Як усе прекрасно. Ліс, справжній ліс, ці яскраві промені, що пробиваються крізь листя і грайливо бігають по лісовому килиму. Ти зі мною згодна?
І сниться, що вона мені відповідає.
– Звичайно! Продовжуй.
– Ці гарні квіти, що дозволяють осягнути красу природи, та навіть вони не здатні зрівнятися з твоєю неповторною, та просто чудесною красою.
– Клас!
– Річка, що створила цей райський куточок, спокійно протікає відвойованою у граніту територією, як все гарно. Все казково, досконало. Хоча, поряд з тобою, твоєю вродою, це все не більш як ґрунт, розмитий водою, чи берег, що поріс травою. Ти найкраща, моє маленьке чудо. Небо, дізнавшись про твою красу, скоро почне плакати.
– Що це означає?
– Що скоро піде дощ.
І сниться мені, що ми біжимо до маленького будиночку.
Ми в ньому, я ніжно обійняв її, вона почала гладити мою спину, в цей час, мої губи торкаються її ніжних та тендітних вуст, через мить, ми злились в довгому палкому поцілунку.

На підлозі з’явилася кров. Вона зникла з моїх обіймів. Обличчя, що кілька секунд тому, сяяло від щастя, тепер стало химерним, від диявольського коктейлю страху і болю, її рука шукала опору, щоб підвестися, трусячись немов від гарячки, та насправді, від нестерпного болю. Очі були затьмарені жахом. Очі, її гарні очі, хаотично рухалися шукаючи порятунку. В подавленому страхом погляді, ще виднілися іскорки надії, та навіть надія невпинно згасала. Життя залишало її в руках смерті

Я прокинувся, мене переповнював страх. Дивно, вперше я злякався свого сну. Неймовірно, він був таким реальним, та це ж лише сон! Звичайний сон, нічого особливого, простий сон. Чому ж мені так страшно? Якийсь дивний сон. З якої причини це мені наснилося? Це все та трава! Раз це трава, то мені немає чому хвилюватися і взагалі, якого чорта я про це думаю? Стоп! Де я?! що було вчора? Я тут спав? Якщо так, то я повний дебіл! Я підвівся і озирнувся навколо: мої друзі лежали, точніше валялися поряд я хотів води, хоча пиво було б краще, та це не має значення, тому, що я сидів на траві, без грошей із набутим синдромом похмілля.
Я сидів вдивляючись в пляшку із під бухла – медитував, аж раптом, почув чиїсь голоси. Це були туристи, котрих екскурсовод тягав парком, деякі з них навіть фотографували нас. Саме тоді, я зрозумів, що нам пора перебиратися в більш затишне місце.
Сонце вже було в зеніті і ми грілися під теплим промінням. Пиво знову розв’язало язик, і ми знову обговорювали загальнолюдські проблеми, однією з яких був мій сон.
– Мені сьогодні наснився дивний сон.
– Дуже дивний?
– Дуже!
– Тоді не кури різну каку!
– Справді дивний сон.
– Про що був сон?
– Про Аню.
– Ти мене вже дістав своєю Анною! Забий і забудь!
– Я ж не винен, що вона мені наснилася.
– Тоді замовкни і пий пиво!
Пива було як завжди мало, тому, не маючи звички напиватися з ранку, нам довелося йти деінде. Ми блукали містом до вечора, та зустрівши своїх друзів, припинили свої блукання і попрямували до найближчого магазину з бухлом.
Коло випиваючи набагато збільшився, звичайно, разом з ним, пропорційно, збільшилася кількість бухла. На диво, один із моїх друзів, котрий був музикантом, приволік з собою гітару, що призвело до аматорського концерту за участі оркестру, разом з хором, під звуки лише одного музичного інструменту. Все було як завжди, всі бухали, робили спроби щось заспівати. Час швидко минав, він просто втікав так, як і ясний розум. На тлі всіх цих розваг, в колективному розумі з’явилася одна доволі цікава ідея: влаштувати парад протесту проти влади. Ідея видалася геніальною, адже всі вже були п’яні.
Наше свято затягувалося, і тому, виникло питання, про місце моєї ночівлі. На моє щастя, одна знайома погодилася мене прийняти. Все було вирішено, випито та викурено, настав час рухати. Я, разом із доброю леді, котра мене приютила, пішли до її квартири. Весело йти п’яним, особливо, коли ти йдеш не один.
Ми прийшли в квартиру, господиня запропонувала чаю, та в мене не було сили та координації, щоб хоч рівно сидіти. Я із останніх сил роззувся і попрямував у вказану мені кімнату. Уявіть моє здивування, коли я пройшов до кімнати, а там побачив чотири маленькі ліжечка на трьох з яких спали дівчата. Слідом за мною у увійшла господиня і без слів лягла на ліжко, жестом запрошуючи мене до себе. Я постояв, оцінив свої сили і зрозумів, що на щось вульгарне, я не підходжу, а виспатися в двох на такому маленькому ліжечку в двох все одно не вийде, я зібрав всі м’які іграшки, які знайшов, і змайстрував собі гніздо. Господиня мені щось казала, та я вже не чув, мені було не до неї, мене просто вирубило.

День 3
– Поглянь навколо, як усе гарно, як би я хотів щоб це продовжувалося вічно, так само вічно, як моє кохання до тебе.
Я промовляю це ніби в порожнечу…
Перед моїм поглядом з’являється обличчя, доволі знайоме, та я не можу його згадати. За мить все зникло. Я знову побачив свою кохану, ця картина мене налякала.
Місячне світло освітило її тіло, в очах читався жах, а обличчя стало відображенням її страху.
Вона була бліда, мов із порцеляни. Я навіть не міг уявити,що так налякало Аню, що її вбило.
Вона зникла, навколо було темно, все ніби поглинало світло…
Невідомий спускався мов привид, чи скоріш як Граф Дракула зі старих чорно-білих фільмів. Він спускався поважно, його постать була овіяна ніби туманом чи скоріш димом. Невеликими кроками, повільно та невблаганно, він наближався до мене…
Я прокинувся…
Мене ще трусило від страху, я не розумів, що зі мною відбувалося. В напівтемряві я побачив постать, що стояла наді мною. Кілька секунд я тупо втикав на постать. Мені значно полегшало, коли я зрозумів, що ця постать, це лише одна з дівчат, котра жила в цій квартирі. Я махнув їй привіт і знову заснув.
Ранок видався важким: голова розколювалася, в горлі пересохло, і я ніяк не міг зрозуміти де я і що тут роблю. На щастя, одна з дівчат, прокинулася і пояснила де я і як сюди потрапив, за що я їй подякував і хутко втік, доки не прокинулася та леді, що мене привела.
Я йшов вулицею і думав про свої сни. Мені вони були не зрозумілі, також була незрозуміла присутність Ані в них. Сни, були занадто реальні, щоб бути просто снами, в мене було таке відчуття, ніби я маю щось зрозуміти, та, поки що, не знав що саме. Від такої кількості думок, в мене знову почала боліти голова, тому інстинкт самозбереження заблокував шкідливі для мого мозку думки, тобто всі. Я йшов з пустою головою та кишенею.
Мені було сумно, тому я відразу попрямував до друга на квартиру.
Не маючи бажання, та навіть здоров’я, щоб пити, я надіявся, що в мого друга були таж сама проблема, та таке ж відношення до бухла.
На жаль, я помилився.
Його квартира була переповнена різним збродом, який пив, тому мій прихід не вніс в їхнє дійство жодних змін.
Навіть не слухаючи мої відмовки, мені вручили пляшку «шмурдіні» і відразу про мене забули.
Я пройшов по всій квартирі, привітався з усіма і осів в одній з кімнат.
П’яні люди…
Так весело на них дивитися…
Жодних проблем, всі говорять про що хочуть: розповідають байки, вішають на вуха локшину одне одному, співають пісні і потихеньку гаснуть.
Спостерігаючи за присутнім збродом я потроху починав їх розуміти, адже мій розум затьмарювався пропорційно тому, як наближалося дно пляшки.
Усі бухали…
На дворі був ще білий день, світило сонце, а я, разом із рештою, були вже в міру випивші. Розумні люди, в такому стані вже перестають пити, та для мене це був лише початок.
Із підвищенням відсотку алкоголю в крові, підвищувався і рівень роздумів над моїми снами.
Ось, я сиджу і згадую свій сон…
Уявляю собі ту дивну постать, аж раптом, розумію, що ця постать стоїть переді мною з пляшкою бухла. Зізнаюся, що я подумав, що вже геть здурів. Тому запитав у сидячої поряд особи, чи бачить вона цю постать. На диво, особа це також бачила. Якщо це був не глюк, тоді чому ця постать з’явилася в моєму сні? Може збіг? Можливо містика? Чи можливо я п’яний і вигадую різні дурниці?
Всі думки про постать і сон в якому я її вперше побачив, швидко вивітрилися, адже мені принесли нову порцію гидла і світ знову став яскравим і ніжним. Свято життя продовжувалося і я, забувши про всі турботи, продовжив бухати далі.
Від випитого я на деякий час втік від реальності…
Нажаль, випивка має здатність закінчуватися, що і сталося.
Разом із реальністю, до мене повернулися думки. Я знову почав обдумувати свої сни і ту постать. На щастя, поряд були друзі, в котрих я почав розпитувати про таємничу постать.
– Хто то був?
– Один мій знайомий.
– Звідки ти його знаєш?
– Якого ти до нього причепився?
– Я його бачив у снах.
– Правда?
– Та ні, так придумав!
– Тепер зрозуміло…
– Що зрозуміло?
– Що ти хворий!
– Ага, безнадійно!
– Все, забули!
– Хто він такий?
– Воно тобі треба?
– Звичайно, я просто не можу без цього жити!
– Ти подумав?
– Звичайно ні…
– Це хлопець Ані.
– Це просто жах!
– Забудь!
– Чому він мені сниться?
– Пий і тухни!
Я прислухався до дружньої поради і напився, точніше нажерся в хлам, таємними запасами випивки мого друга.

День 4
Прокинувся я паскудно:
Голова розколювалася, на додачу, мені здавалося що от-от прорве дно і я зіпсую своєму другу ранок разом із постіллю. До речі, ми з другом спали обіймаючи один одного, як пристрасні коханці (зауважте, що ми навіть не бісексуали).
Опираючись на свій життєвий досвід, я знав, що жахливий ранок передвіщає веселий день.
Також було передчуття, що відбудеться щось дуже цікаве.
Ледве вставши з ліжка, я попрямував до кухні, маючи непереборне бажання випити літру-другу води.
Нажаль, з великими зусиллями діставшись туди, я зробив висновок, що всі мої старання були марними – води ніде не було.
Я сів на підлогу і з горя закурив.
Через кілька хвилин, до кухні приповз мій друг, саме в той момент, я зрозумів, що маю жахливий вигляд, адже ми були разом, тобто пили разом, загалом це не важливо.
Із таким жахливим виглядом, ми вилізли з квартири під проміння вранішнього сонця.
Особливих планів в нас не було, так само як і грошей, тому ми вирішили просто погуляти містом.
– Розумієш, як це все дивно?
– Можливо й дивно…
– У мене ще такого не було.
– У мене теж!
– Але це сталося!
– У мене ні і я цьому радий.
– Це якась містика!
– Це маразм!
– Згоден, та цей маразм мусить мати пояснення.
– Маразм не потребує пояснень!
– Ти дебіт!!!
– Ти себе з боку бачив?
– Не задовбуй мене!
Ми гуляли містом і говорили про різні дурниці, аж доки все не перевернулося і я не відключився.
І знову я ловлю глюки:
«я бачу, як Ані в серце встромляють ножа…
Я бачу, як до Ані підходить її хлопець…
Я бачу, як він витягує з кишені ножа…
Я бачу, як він сідає у маршрутку…
Я бачу, як він проходить по іншому боці вулиці…»
Я опритомнів…
Знаючи, що мені потрібно бігти я побіг. Не помічаючи нічого, ані людей, ані свого друга, який намагався мене наздогнати.
Я біг, надіючись, що встигну. Розуміючи, що це можуть бути просто глюки, чудово розуміючи, та все одно не міг зупинитися. Мене ніби тягнула до неї якась сила, незрозумілий мені потяг, бажання допомогти…
Поступово, по мірі наближення до її будинку, відступали всі думки, залишалася лише одна: як їй допомогти?
Весь світ перестав для мене існувати, всі люди разом із своїми проблемами, залишилася лише вона і той, хто їй загрожував.
Залишалося пробігти ще якусь сотню метрів, хоча пробіг вже сотень п’ять. Я ніколи не був спортсменом, та в даній ситуації, навіть не відчував втоми.
Нарешті, її під’їзд… до болю знайомі сходи… фактично рідні і чомусь відчинені двері…
Я вбігаю в її квартиру…
Я не бачив нічого, окрім Ані і того, хто їй загрожував.
В очах запаморочилося і я не розумів що роблю…
«Чую якісь крики… …бачу дивні образи… …руки в чомусь липкому і теплому…»
До мене потроху поверталася свідомість.
Переді мною лежав він, той хто з’являвся мені в снах, той, хто загрожував. Його обличчя було в крові, поряд з його рукою лежав кухонний ніж.
Поглянув на свої руки…
Всі в крові… …його крові…
Я повернув голову до Ані і сказав:
– Я тебе врятував!- сказавши це з усмішкою.
– Що ти зробив?!! – вона відвернулася і заплакала…
Чому вона не рада? Чому далі плаче? Можливо просто налякана? Напевно налякана. Зараз я її обніму і вона заспокоїться…
Я підійшов до неї і спробував обійняти, та вона панічно замахала руками і вибігла з квартири.
Відразу, як вона вибігла, до кімнати забіг мій друг і почав мене кудись тягнути. Не зважаючи на те, що я опирався, він таки витяг мене з квартири. На сходах, ми знову зустріли Аню, котра крізь сльози намагалася сказати комусь свою адресу. Я намагався зупинитися, та мене і далі тягли від неї. Він щось мені кричав, та я не розумів що, та мені це було і неважливо…
Друг тягнув мене містом, хоча мені було до одного місця, я був щасливий, що врятував Аню.
Я зрозумів, що натворив, лише після третьої стопки горілки, яку вливали в мене друзі на їхній квартирі. До цього моменту, я доводив, що її врятував, а не просто вламав штріху із за ревнощів.
До мене дійшло, що на фоні мого алкоголізму, виникли галюцинації, із за яких, нормальний пацанчиГГ отримав охлапів і мабуть струс мозку разом із кількома переломами. Зрозумів, та вже напевно пізно, так вже й буде, не йти ж мені до нього в лікарню вибачатися, тай мої вибачення йому до … одного місця. Аби я здох, була б інша справа, він би був задоволений.
В мене боліло вухо, напевно мій друг дав мені ох лапа, щоб я не пручався, також були збиті руки, що являлося побічним ефектом від спілкування з моїм «колегою» по Ані.
Загалом, все було добре, от тільки якось незручно вийшло, хоча після пляшки на трьох в еквіваленті один дециметр кубічний, це вже також здавалося нормальним і неважливим.
Я сидів, розуміючи, яка я скотина і моральна потвора, та мені все було однозначно, життя прекрасне і гадив я на ці земні проблеми.
Ми допивали пиво, котре мій друг напередодні заникав під ліжко, потихеньку гасли, розмова вже не клеїлася, тому пішли до зручних ліжечок, щоб нам наснилися голі поросята.
Ми з нею стоїмо в двох в її квартирі, обіймаємося, і я їй кажу:
– Не переживай, все буде добре.
– Що буде добре?
– Все…
– Між нами?
– Нас не буде ніколи…
– Що ж тоді буде добре?
– Повір мені, все…
– Не вірю…
Вона відвернулася і заплакала, а я тихенько пішов, вважаючи, що так буде краще.
Я прокинувся задоволений своїм рішенням.

День 5
Дев’ята ранку.
Десятки сонних учасників чекають параду. Все відбувалося за планом: в голові колони, мали їхати десять панків на дитячих триколісних велосипедах, котрі вже чекали початку, відразу за ними – платформа, на якій вже чекав рок-гурт, за цим усім лихом, мають іти всі бажаючі.
Поки що все було як і задумано, на руках був дозвіл на проведення даного заходу, всі учасники були непристойно тверезими, жодної холодної чи вогнепальної зброї, все по законам і правилам, до початку залишалася одна година.
Я стояв із моїм другом і переконував його, що вчора, при розмові із Аньою, покинув її. Він чомусь сміявся і радив мені перестати пити.
Парад мав розпочатися з хвилини на хвилину, всі були в очікуванні.
У мене було погане передчуття, здавалося, що станеться щось погане, це передчуття все більше заповнювало мій мозок. Я навіть не чув те, що казав мій друг. Всі думки були лише про парад, точніше про те, що мало статися.
Рок-гурт заграв свою першу пісню протесту:
«Політики придумують проблеми
Кризу роздувають на нулю
Ставлять перед нами дилеми
Адже я макарони люблю»
Я ще не знав що саме, та знав, що станеться…
«всі люди люблять макарони
Не дивлячись на пагони
Тих, хто їх обдирає
Тих, хто на них ригає»
Щось дуже погане…
«Ми вірим, що все чесно
Адже макарони їсти смачно
Нам не важливо, що нам брешуть
Адже макарони сиром притрушують»
Нам усім щось загрожує…
«Поставлю каструлю
Наварю всім тіста
Подивлюсь на скручену дулю
Закрию балакучі уста»
Хтось хоче нам нашкодити…
«Ми знімаєм локшину з вух
Мівіну, нав’язану рекламою
А на складах стався вибух
З вибухівкою розкраденою»
Ця сіра маса, що зветься суспільством, бажає нам смерті…
«Президент наш просто чудо
Роздає роботу й хліб
Він готує нове блюдо
Макарони пускає в роздріб»
Вони всі хочуть нас вбити…
«Я ненавиджу макарони
А політики всі я промовчу
Зніму з вух все тісто
Я ненавиджу брехню їсти»
У них є зброя….
«Поставлю каструлю
Наварю всім тіста
Подивлюсь на скручену дулю
Закрию балакучі уста»
Нас всіх уб’ють…
«Все в країні круто, гарно
Вступаєм в ЄЕС щороку
І бюджет знову виконано
Президенту вірять як пророку»
Потрібно щось робити…
«Нам обіцяють все на світі
Роботу, гроші, просто щастя
Віра,це найкраще у житті
Та не хочу я цього життя»
Потрібно рятувати цих людей…
«Макарони зняли, поїли й забули
Брехні наслухались, вже досить
Можливо розуму здобули
Бо від лапші нас вже поносить»
Я мушу їх врятувати…
«І знову дістану каструлю
І знову наварю вам тіста
І знову скрутять нам дулю
Все, закриваю балакучі уста»
Ну все, час діяти…
Залишивши друга, я пішов, не розуміючи куди.
Просто йшов, бачачи навколо якісь образи, невідомо кого, невідомо навіщо, просто знаючи, потрібно йти, потрібно щось зробити.
Раптом, між розмитих та сірих образів, я побачив один чіткий…
Це він!
Це точно він!!!
Це загроза…
Я накинувся на образ…
В очах затьмарилося і я не розумів, що роблю.
Коли до мене повернулася реальність, я зрозумів,що б’ю по обличчю міліціонера.
Зупинився…
Раптом, пролунав постріл.
Все потемніло і зникло…

1

Автор публікації

Офлайн 10 місяців

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій