Для голосування необхідно авторизуватись

Іграшка – привид в уяві…

Уявіть собі звичайний супермаркет…

Відділ іграшок для дітей…

Любляча матір вибирає своїй донці іграшку…

Тепер уявіть іграшку…

Незвичайну з пластмаси а зшиту з тканини…

Вона м’яка, яскрава та доволі незвична…

Дитині напевно сподобається…

Любляча матір купує «дивну» іграшку, з надією, що вона сподобається її донці…

А тепер уявіть маленьку дівчинку. Їй два чи можливо три роки…

Дівчинка задоволена подарунком матері…

Уявіть, що іграшка стає її другом, до семи вона з нею грається, в п’ятнадцять розмовляє з нею про своїх хлопців…

Дівчина завжди спить зі своїм іграшковим другом, завжди бере в подорожі…

… Вона так і залишається її найкращим другом….

Тепер уявіть наступне:

Маленька дівчинка виросла, вступила до університету знайшла собі хлопця.  Вона почала все частіше залишатися в нього на ніч.  Улюблена іграшка була завжди поряд…

Уявіть собі звичайний жарт, безневинний вчинок: хлопець ховає улюблену іграшку своєї дівчини.

Оля проспала, не почула будильник і посміхом зібралася на пари. Розпочався перший день без  вірного друга.

Перша пара – хочеться спати.

День проходив як завжди,от тільки їй здавалося, що чогось не вистачає. Та у бурхливому навчанні чи то просто відбуванні занять, це було майже непомітно.

Пари закінчилися…

Тільки-но прийшовши у гуртожиток вона зрозуміла чого їй не вистачало. Ніде не було її найкращого іграшкового друга. Вона перевірила всі місця де він міг бути, потім, скрізь де не міг, вона перевернула всю кімнату, розпитала всіх – ніхто не бачив її іграшки.

Пам’ять грала з нею дивну гру, вона ніяк не могла згадати де його  залишила.

Можливо у Андрія – промайнула у неї думка – Треба йому зателефонувати.

Оля зраділа. Адже нарешті згадала де залишила свою іграшку. Набравши його номер вона знову засмутилася – адже він не відповідав. Напевно не чує – подумала вона – потім передзвонить…

Оля все ж заспокоїлася, потім прийшла подруга з пивом, і вона знову забула про свою іграшку. Та тільки-но вона лягла в ліжко, відразу відчула себе самотньою. Вона ніколи не залишалася без своєї іграшки, від того моменту, як мати подарувала його, її іграшкового друга, він завжди був поряд.

Тепер його не було – він зник…

Скоріш за все, я його залишила у Андрія – заспокоювала вона себе – Але Андрій не відповідає – напевно зайнятий…

Оля довго не могла заснути… їй було неспокійно – не вистачало його, її іграшкового друга…

Втома все-таки взяла верх, Оля нарешті заснула.

Уявіть собі сон, звичайний кошмар, який сниться усім людям. Звична історія: ви прагнете кудись підійти та ви не можете зрушити з місця, ви пробуєте бігти, та все даремно. В мить, коли приходить розуміння, що ви безпорадні , з’являється страх, непояснений але все ж сильний.

Оля бачила свою іграшку. У сні її іграшковий друг розмовляв – кликав її до себе, а вона не могла…

Ранок видався важким. Вона не виспалася. Страх ще залишав свої тривожні сліди… Вставати було важко, а залишатися в ліжку – нестерпно самотньо…

Оля таки пересилила себе і підвелася. Та на пари не хотілося – вирішила прогуляти і піти до Андрія, за своєю іграшкою. Андрій на дзвінок відповів відразу, та зустрітися не міг – був зайнятий.

Настрій відразу погіршився…

Весь день вона просиділа дивлячись телевізор, їй нічого не хотілося, окрім як отримати свого іграшкового друга.

Навколо неї були друзі, справжні друзі. Та їй було нецікаво. Оля мовчала, та ніхто нічого не помітив, адже вона часто мовчала або мало говорила.

Єдине спілкування з друзями відбувалося лише в короткі три хвилини підчас перекуру. Нічого не приносило їй радість, все здавалося сірим та буденним. Їй було потрібно щось інше. Не пиво і веселощі, а щось інше, навіть, окрім іграшкового друга.

В неї звичайно був вибір із ким проводити час, адже її рідна сестра жила зовсім іншим життям, і звичайно. Була не проти її компанії.

Іти в гості до сестри було вже пізно, а залишатися тут було вже нестерпно.  Лягати спати без свої іграшки – незвично…

Оля так і просиділа до пізньої ночі спілкуючись у одній із соціальних мереж зі своїм новим другом, з котрим, до речі, вона познайомилася завдяки сестрі, і що найголовніше, Він був з іншого світу.

Ніч знову повільно тягнулася, Оля не могла заснути… Спробувала обійняти подушку – не те; Ковдру – також не підходить!

Її не покидало відчуття самотності. Навіть, здавалося, що вона зайва у цій кімнаті…

Ще один похмурий сонячний ранок, кепський настрій і жодного бажання щось робити.

Оля вирішила піти на пари. Адже там зможе зустріти сестру і домовитися про відпочинок з нею.

«З нею мені буде краще» – думала Оля.

Перша пара пройшла в чеканні перерви. Нарешті вона настала і  Оля попрямувала туди, де було найлегше знайти сестру. Там, де постійно був її хлопець.

«Кафедра куріння» – місце. Де більшість студентів даного Вузу прогулюють пари. Так би мовити зав кафедри був хлопець оліної сестри – Данко. Саме тому її сестра тут бувала часто. Ті, хто приходили на кафедру, завжди розповідали анекдоти та цікаві історії, звичайно, більшість з них часто курять.

Як завжди, тут було багато людей, сестра також була тут.

Оля підійшла до сестри.

Пролунав дзвінок.

Оля з полегшенням пішла на пару, знаючи, що вечір проведе у веселій компанії. Решта дня пройшла мляво і сіро. Її все дістало, залишалося лише чекати вечора.

Очікуючи вона навіть заснула.

Напевно кожен з вас зустрічав особистості, котрі лише своєю присутністю піднімають настрій, люди, поява яких, перевертає все з ніг на голову. Олін новий друг, і старий друг її сестри. був саме таким.

Задзвонив мобільник, Оля взяла слухавку.

Оля не встигла цілком прокинутися. Та вже що прагне, а саме, хоч на вечір втекти зі свого звичного світу. Та вже через кілька хвилин, в ту мить,  коли вона вирішувала, що їй потрібно взяти, настрій погіршився. Вона згадала про свого іграшкового друга і тому знову відчула самотність. В неї пропало бажання веселитися. Саме тому, вона зателефонувала Андрію.

На її здивування. Він відразу відповів:

Оля вимкнула телефон і почала збиратися в гості до сестри.

Знайомий під’їзд та такі ж знайомі двері…

Оля натисла на дзвінок.

«Хто там?» – почулося із за дверей, потім двері відчинилися.

Фунтік взяв Олю за талію і провів до кімнати де на них чекала сестра.

Їй відразу вручили бокал зі спиртним і повернулися до своєї розмови про колишні часи, коли всі були у одному місті та завжди відпочивали разом.

Оля сиділа і тихенько їх слухала, їй було цікаві їх історії, також, так вона більше дізнавалась про сестру.

Спиртне швидко закінчувалося, тому, за спільним рішенням, всі пішли до магазину, а заодно і прогулятися.

Вже біля самого магазину Оля підійшла до сестри.

Фунтік разом із сестрою сиділи на сходах і пили пиво, Оля натисла кнопку дзвінка. Десь через хвилину двері відчинив Андрій.

Через кілька хвилин Андрій знову з’явився. Та вже з іграшкою в руках.

Андрій вхопив Олю за руку і смикнув.

Зробивши це, він швидко пройшов у квартиру, навіть не зачинивши двері. Оля Розплакалася підіймаючи іграшку.

Вони знову повернулися до своєї квартири. Оля заспокоїлася і вже розповідала кумедні історії, іграшковий друг лежав понівечений у сумці Фунтіка.

Неприємна ситуація швидко забулася і всі продовжили розважатися. Майже відразу після повернення до них завітав Данко, котрий вже розслабився і почав розповідати анекдоти, напевно за звичкою.

Всі були вже досить веселі від алкоголю. Оліна сестра виказувала своєму хлопцеві все більше уваги, цілувала та обіймала його. Оля спостерігала за сестрою, та зрідка ловила на собі погляд Фунтіка. Вона не знала що їй робити, адже вона знала про його минуле, про те, як він поводився зі своїми колишніми дівчатами, але вона також вірила своїй сестрі, а та, в свою чергу,  довіряла Фунтіку. Їй не подобається, що він багато п’є, та їй подобається, що при цьому він не робить невиправних речей. Сестра постійно читала його рукописи, та Оля не вважала важливою його творчість.

Оліна сестра малювала щось у записнику Фунтіка, той розмовляв з Данко, відверто виказуючи недовіру його словам, він просто знущався з нього. Оля і далі спостерігала за ними всіма. Іноді посміхалася своєю милою усмішкою, особливо тоді, коли Фунтік просив її розмовляти. Мимохідь, він пообіцяв їй написати про неї твір, та Олі це здалося звичайною обіцянкою, які роздають всі п’яні хлопці. Можливо це так і було…

Гулянка затягнулася, і всі були вже досить втомлені, тому Данко зі своєю дівчиною пішли спати, а Олі з Фунтіком залишилися у одній кімнаті і спати їм доводилося в одному ліжку. Ніхто з них не протестував…

Друга година ночі, колишній Притон поринув у сон, спали всі, окрім двох.

Олі було приємно його обіймати, чути його серцебиття, їй подобалися його ніжні дотики…

Їй було затишно поряд з ним…

Здавалося, що вони найщасливіші люди в цьому будинку. Вони боялися порушити зерно романтики, тому цілувалися ніжно, не поспішаючи…

Вона так і заснула в його обіймах…

Фунтік ще довго ніжно гладив її волосся і посміхався сам до себе…

Уявіть собі сон:

Перед нею стояв Льова, її іграшковий друг, але Оля, розуміла, що то Фунтік. Він посміхався… Вона спробувала до нього наблизитися. Та не могла поворухнутися. Тоді, він наблизився і поправив їй волосся, що спадало їй на очі, потім, погладив її по голові і ніжно поцілував у щоку, відтак зник…

Вона розплющила очі, і помітила що поряд із нею лежить її іграшка, цілком відремонтована, і лист. Оля взяла його і прочитала:

«Доброго ранку! Ти так солодко спала, що не хотів тебе будити. Я вже поїхав, скоро побачимося.

PS А це тобі твій оновлений Льова, надіюся я все зробив правильно і він не став гіршийJ

З любов’ю Фунтік!»

Уявіть собі, що минуло кілька днів. Оля Знову завітала до сестри, котра сиділа в своїй кімнаті і плакала.

Оля не сказала ні слова, лише одна сльоза стекла її щокою…

1

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Morik Ivan

45
Коментарі: 1Публікації: 29Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій