Для голосування необхідно авторизуватись

Як це? або Дивна усмішка.

Уявіть собі ранок, наближено шосту годину… якийсь звичайний тротуар… як скрізь – нічого особливого. Тепер уявіть хлопця років двадцяти чи то трішки більше, котрий посміхається без явної причини… зазвичай це признак біднуватого розуму чи то надмірного споживання чудодійних трав… Але причина дивної посмішки інша… Бунтарська, з викликом… І я з радістю розповім яка:

6:00 (попереднього дня) наш посміхаючийся герой приїхав до університету у неважливих для розповіді справах. Для загального уявлення зазначу, справи в університеті для нашого героя хоч і були важливими для нього, та більшою мірою він приїхав заради друзів, і звичайно заради розваг.

6:10 – 7:45 Сидів як останнє чмо один і курив, чекаючи декана. Споглядаючи порожні будівлі закладу, безлюдні алеї, він згадував колишні веселі часи, ті, коли він разом з друзями завжди були поряд, розважалися і навіть трішки навчалися… Згадував свої перші враження про університет: “Так багато людей… Так розумні викладачі… Яке все велике та круте… Як довго мені тут навчатися…” Так він думав колись, до того, як сам трішки виріс, до того, як втік з цього маленького міста, і звичайно до того часу, коли осягнув своїм суб’єктивним поглядом цей світ… Час збігав повільно, а на горизонті ще не було жодного знайомого… “Дожився – навіть покурити немає з ким…” – шепотів він собі під ніс і далі курив на самоті. Щохвилини, мимоволі, споглядаючи на годинник, він нарешті дочекався…

8:00 зустрів декана і вирішив всі неважливі для розповіді питання. Слово “вирішив” тут напевно не сумісне, скоріш дізнався… Простіше кажучи, зайшов в кабінет до декана, почув: “Чому ви приїхали?” і “Все буде добре, приїздіть на сесію”.

8:10-13:55 наш герой безцільно блукав чималою територією навчального закладу, доки не зустрів свою стару подругу:

Він ішов холом головного корпусу. Вже змирившись з тим, що свята не буде… Раптом, його зупинив вигук.

–      І де тебе стільки носило? Я навіть забула як ти виглядаєш. Забув про нас? – каже замість привітання доволі симпатично дівчина його віку.

–      Привіт! – знову таки усміхаючись каже хлопець, наближаючись до своєї знайомої – Я ж ніби працюю…

–      Ого, крутий… ти надовго? Бо я тут чекаю наших дівок з пар – ми хотіли піти в парк…

–      Взагалі я мав скоро їхати, але в парк ми безперечно підемо! Тоді нам треба буде зайти в магазин…

–      Навіщо? – із ледь помітною посмішкою запитала дівчина.

–      Я тут недавно вигадав один крутий коктельчик… Виносить на ура і п’ється легко…

–      Тоді чекаємо дівок і можна піти в парк…

–      Звичайно, от тільки ще заберемо одну особу і відразу підемо…

–      Яку ще особу? Тобі нас мало?

–      Це інше, потім дізнаєшся…

Вони дочекалися ще двох подруг і пішли пити каву в студентське кафе.

Затишне маленьке кафе, доволі симпатичний дерев’яний столик зі схожими за стилем стільцями і на них сидять давні знайомі… Квіточка – поетеса, котра закінчила даний ВУЗ минулого року. З права від неї сиділа Вика – сучасна жительниця легендарного колись “Притона”, далі по вигаданому колу сиділа Колись_одружена – одногрупниця Вики і водночас Квіточки, хоча вони і різних років випуску; замикав наше коло Фунтік – колишній житель “Притону”, конкурент Квіточки в літературних конкурсах і за сумісництвом наш посміхаючийся хлопець. П’ючи каву, вони розпитували одне-одного про життя, адже вони вже кілька місяців не бачилися… Допивши каву, вони одноголосно вирішили йти в парк.

“От тільки заберемо ще одну особу…” – ас від часу повторював Фунтік і дівчата звичайно погодилися.

Вони в чотирьох стояли біля входу одного з гуртожитків чукаючи на якусь особу… І тут вийшла вона, та, на яку він, напевно, чекав найбільше… Вона його відразу пізнала і йшла до нього, посміхаючись його улюбленою посмішкою.

–      Люди, це Мала, Мала це решта – знайомтеся! – сказав Фунтік, коли невідомо-відома особа підійшла… – У вас кілька секунд, а потім в парк!

14:30 Уявіть собі дендропарк, самий забитий і мало кому відомий його куточок, в якому знаходиться змайстрований з пенька і бетонної плити столик… за яким сидить наш герой зі своїми подругами…

–      ну, Фунтік, розповідай, що ти там накупив і як ти це будеш змішувати? –  запитала Квіточка.

–      Дивимся – наш герой дістає з свого портфеля пляшку “спрайту” ємністю у два літри і пластиково-хрустальні стаканчики. – беремо оцю хрінь і відливаємо кудись половину – кажучи це, наливає “спрайт” у стаканчики – потім, беремо іншу хрінь – дістає з портфеля пляшку горілки ємністю 0,7 літра – і доливаємо до попередньої хріні… Потім беремо женьшеньову хрінь – відповідно дістає з портфеля “нон-стоп женьшень” – і наповнюємо наш сосуд по вінця. А далі тричі перевертаємо пляшечку і чудо еліксир готовий…

–      А нам від цього твого пійла погано не буде? – запитує Колись_одружена.

–      Та ні…

–      Це точно? А то я ще пам’ятаю ваші минулі коктейлі, коли я навіть ходити не могла…

–      Не бійся, я вже цей еліксир перевіряв на інших… Одна, майже непитушча ботанка, вхопила такий самий еліксир і випила більше літри за один раз…

–      Вона жива?

–      Так, звичайно, і навіть не блювала… хоча, через хвилин п’ять вона вже була в дрова…

–      Тоді ладно – розливай…

Фунтік наповнив всім їхні “келихи” своїм чудодійним напоєм.

–      Ну що, любі мої, вип’ємо за зустріч? – запропонував він.

–      Давайте! Що б ми і надалі так зустрічалися! – сказала Квіточка.

–      Або й краще. – підтримала їх Вика.

“Особливо з тобою…” прошепотів Фунтік на вухо Малій і ніжно взяв її за руку. У відповідь йому щиро посміхнулися і міцно стисли йому долоню.

14:40 – 15:10 Фунтік разом зі своїми подругами випили весь диво-еліксир, також, згадали чимало давніх історій, котрі варті окремої про них розповіді… Врешті-решт, спільним рішенням стало: продовження свята але вже в іншому місті і звичайно з поповненими запасами напоїв…

16:01 Той самий парк, але вже центральна його частина (і їм вже класти на те, що пити в громадських місцях заборонено…) В кожного по пляшці сидру… Загальна картина була такою: навколо чималого дерева побудована лавка, на якій сиділи три дівчини, дві з яких жалілися одна одній на своє важке життя без кохання, третя – розповідала Фунтику про те, яке було сіре життя підчас її невдалого шлюбу, той в свою чергу уважно слухав, одночасно обіймаючи Малу і запитуючи з певною періодичністю “Ну як тобі мої бабульки?” Ще вони слухали саму різноманітну музику, пили свій сидр, навіть танцювали і знову ж таки згадували про спільні та доволі кумедні ситуації з минулого… З рештою, всі почали фотографуватися в самих різних композиціях та позах… Але смачний сидр закінчився і вирішено було продовжити нелегкий та такий потрібний шлях за чудо еліксирами… в місце з дуже крутими циркулями…

17:00 Наша п’ятірка друзів дісталася до кафе типу “ригаловка”, замовила пива і почала свої розмови про минулі події… ситуацію змінили абсолютно незнайомі хлопці з гітарою… і тут почалися пісні і знову пиво і знову розповіді про славетне бойове минуле…

Вважаю за доцільне вибачитися за стислість своєї розповіді і відсутності опису персонажів. Роблю це намірено, тому, що вважаю, подібне ви не раз і самі переживали, а зовнішність описаних мною героїв не є чимось особливим і не має кардинальних відмінностей від решти населення даного покоління. Щоб описати те, що пов’язує даних персонажів між собою потрібно написати чимало слів і я майже впевнений, що більшості з вас це буде не цікаво і зовсім непотрібним… А якщо все ж вас зацікавив Фунтік зі своїми подругами, то їхні історії присутні в інших моїх творах…

А тепер продовжимо?

–      Ну що, бабоньки, ще по пиву? – запитує Фунтік.

–      Та ні, тут вже стає невесело, пішли краще на караоке.

–      А там цікавіше? Я так не вважаю. Да і кошти я уже усі пропив… – каже Фунтік показуючи свій порожній гаманець…

–      Не бійся, у нас є гроші, ти ж нам ще ж не дав нізащо заплатити. Пішли…

17:11-18:03 цей час зайняв нелегкий і вже зовсім нерівний шлях до караоке-бару. Та вони все ж такі туди дісталися замовили пиво і не змогли розмовляти про минулі подвиги через гучну музику і тому, вирішили танцювати… Потім, співати… і знову пити пиво…

01:00 В зв’язку з тим, що випита кількість чудодійних еліксирів не минули безслідно, було вирішено вирушати додому, точніше, у гуртожиток.

Фунтік разом з Малою пішли трішки раніше чим усі. Він тримав її за руку і весь шлях змушував її посміхатися і отримував неймовірне задоволення дивлячись на неї в ці моменти.

Через певний час вони дійшли до її гуртожитку. Він вже хотів відпустити її руку… та вона стисла його в обіймах… він трішки нахилився до неї… і їхні губи з’єднав поцілунок… їхні обійми ставали все міцнішими…

–      Я тебе з часом заберу до себе… – сказав Фунтік і поцілував її в щічку.

–      Я буду чикати. – відповіла вона і посміхнулася.

На прощання вони ще раз поцілувалися і вона побігла до гуртожитку.

– Обов’язково заберу, ти тільки дочекайся… – сказав він сам до себе і закуривши, пішов один у темряву, де інде спалахуючи жаром своєї сигарети…

02:34 Фунтік дістався до гуртожитку в якому колись проживав, перед цим, звичайно провівши своїх подруг…

02:40 Наш усміхнений хлопець сидить на сходах і п’є пиво, доволі міцне, тож кожен ковток все більше туманив його розум і звісно призводило до появи самих неймовірних та неочікуваних думок… В його голові все перемішалося, він вже не знав, що добре, а що погано, все перекрили бажання… Бажання наплювати на всі суспільні норми і звичайно бажання тілесних утіх. А в такі моменти його мозок працював особливо продуктивно.

03:00 Уявіть собі кімнату в гуртожитку… невеликий столик совкового періоду… на столі стоять кілька пляшок пива… за ним сидять двоє дівчат і звичайно наш посміхаючийся Фунтік…

–      А давайте зіграємо в карти. – пропонує Фунтік

–      Можна – каже одна з дівчат – у що будемо грати?

–      У що не має значення, а от на що, це вже набагато цікавіше…

–      А на що ти хочеш?

–      Давайте на бажання… – з хитрою усмішкою запропонував хлопець – на пошлі ідіотичні бажання.

–      А які саме?

–      Це визначить моя хвора уява і рівень мого сп’яніння… – сказав Фунтік і в черговий раз спробував дістати сигарету  пачки.

–      То нам чекати чогось поганого?

–      Біда буде! І що одне треба вирішити… – нарешті закурив

–      Що саме?

–      Щоб ніхто не відмовився! Ви таке мені гарантувати можете?

–      Добре, я за…

–      Я теж обіцяю…

–      Тоді граємо…

–      А правила які?

–      Граємо у звичайного дурня, той, хто виходить першим – виграє, а той, хто програв виконує бажання записане на папірці, якщо бажання потребує ще однієї людини, то це буде той, хто виграв… Всім все ясно? Тоді граємо!

Перша роздача, і випадає: У Фунтіка туз, у однієї з дівчат десять, а в іншої сім. Програвша тягне папірець, розгортає його і читає: “Роздягнутися до спідньої білизни” і звичайно виконує…

Наступна роздача: Фунтік програє – “поцілувати в кобчик” і він звичайно обрав ту, котра була вже майже гола і ніжно поцілував її в поперек.

Далі пішли подібні бажання… До одного особливого бажання…

“Одна хвилина орального задоволення.”

–      А це обов’язково виконувати? – запитала програвша дівчина.

–      Звичайно… – відповіла інша.

–      Не бійся, ніхто не дізнається… – з хитрою усмішкою сказав Фунтік.

–      А ти непогано влаштувався…

–      Я знаю… Ну що, пішли виконувати…

Фунтік, разом з програвшою дівчиною пішли до іншої кімнати.

Вона закрила очі… невпевненою рукою взяла його член…

–      Я тебе ненавиджу… – прошепотіла вона.

–      Я і сам себе іноді недолюблюю.

Її губи ніжно торкнулися його органу і через мить віддалилися. Він ніжно провів пальцями по її обличчю… для неї це був немов сигнал для початку, вона повільно почала вводити його собі в рот… сором’язливість потроху зникала… її язик пестив його член… разом з тим, вона почала повільно рухати головою… Її очі, котрі були на початку закриті, повільно відкрилися і вона подивилася на його задоволене обличчя і щиру усмішку, без єдиної каплі зверхності… Темп наростав… Ніхто не думав про час, котрий це мало тривати, здавалося, що їм обом зараз добре і вони більше нічого не потребують…

Стук у двері, що супроводжувався шепотом: “Ви вже занадто довго там, пора вже виходити!”

Вона стисла його член губами і повільно вивела зі свого роту… потім усміхнулася і сказала:

–      Ну що, йдемо грати далі?

–      Звичайно, а як іще?

–      Надіюся ти мені програєш не менш приємне бажання…

–      Побачимо… – сказав Фунтік і допоміг їй підвестися з колін.

Гра продовжилася, і напевно за якимось законом періодичності програла інша дівчина, та чомусь, вона не показала листочок з бажанням, просто підвелася, взяла Фунтіка за руку і повела його до іншої кімнати… Він спробував щось сказати, та це було важко зробити крізь її поцілунок… сильним поштовхом вона повалила його на ліжко і зняла весь одяг одночасно цілуючи його тіло… потім роздягнулася сама… сіла на нього і продовжила цілувати, потім, дістала презерватив і одягнула на його член… потім ввела його в себе і почала повільно рухатися… “Скажеш коли буде майже все…” – прошепотіла вона “Добре” – відповів Фунтік.

“майже”- прошепотів він…

Дівчина зупинилася… потім обережно зняла з нього презерватив і взяла в рот і знову почала рухатися… Його тіло цілком розслабилося випускаючи сім’я… Вона не зупинилася доти, доки він цілком не закінчив…

“Гру завершено!”- сказала вона – “Вже час лягати спати.” “Можливо.” – відповів Фунтік. Дівчина швидко одягнулася і сказавши, що йде в душ, вийшла з кімнати… Він вийшов покурити і побачив іншу дівчину, котра чекала їх виходу, вона сиділа і спокійно курила розглядаючи карти… Потім різко підвелася, напевно щоб щось узяти…

Він зрозумів, що це шанс закінчити гру в нічію…

Він підійшов ззаду і сильно обійняв її… вона не зрозуміла що відбувається і спробувала відсторонитися, та це було марно… його права рука опустилася і стягнула з неї трусики… потім, він ввів в неї свій член, повільно і ніжно… її тіло стало м’яким, ліва рука взялася за його руку, а права, взялася за його повільно рухаючийся зад… “От тепер, гру завершено” – прошепотів він їй… “Я тебе ненавиджу за те, що з тобою так легко… але продовжуй…” І він звичайно продовжив…

5:40 Всі спали… неймовірний період, коли в гуртожитку тихо… не цілковита тиша, та з порівнянням основного часу то вона максимальна. Фунтік сидів один і курив міркуючи про свої дії цієї ночі… Алкоголь потроху відпускав і думки прояснялися… він розумів, що зранку буде неприємна розмова з ними обома, адже вони все одно розкажуть одна одній про нічні події, що відбулися поза грою… Потрібно було негайно зникати… в тім, все як завжди… Його тішило лише одне, що їм усім було добре цієї ночі, а решта неважливо…

Докуривши, він взяв свій портфель і пішов…

На годиннику була шоста година ранку, Фунтік йшов студмістечком задоволений собою, він нарешті відволікся від своїх проблем, і одночасну познущався із соціальних правил і моралі… Він був неймовірно щасливий, адже знову відчув себе живим…

1

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій