ДОЛЯ

Наближався вечір. У кімнаті було затишно і лише хрускіт дров у палаючому каміні , порушував дрімаючу тишу. За вікном виднілися букові ліси і сідаюче за обрій сонце, заливало небо різнокольоровими фарбами.
Зоряна, сидячи у кріслі- гойдалці і закутавши ноги теплим простирадлом , поринула у світ , де головні герої її улюбленої книги, жили довго та щасливо. Вона, нічим не відрізняюча від інших, спочатку закінчила школу, потім вступила до вишу, здобувала професію, кожну вільну хвилину просиджувала у бібліотеці за підручниками, в той час, коли її однолітки вдихали аромат студентського життя на повні груди, а потім одружувалися, створювали сім’ї, переводились на заочне відділення та шукали роботу. Все це видавалось класичним сценарієм роману про буденність без прикрас.
Зоряну як і школі так і у виші сприймали як подругу, друга, знайому, але ніяк не як дівчину, яка б викликала цікавість у представників протилежної статі. Дівчата з курсу, щодня приходячи до аудиторії, розповідали про прекрасно проведений час з коханим хлопцем, а Зоряна, ковтаючи комок у горлі, ховала у волоссі наповнені слізьми карі очі.
-Що в мені не так? Чому не я?- запитувала себе дівчина і не знайшовши відповідь, вона перестала впускати в свою душу людей, які хоча б якимось чином нагадували їй про самотність.
Після закінчення вузу, Зоряна влаштувалась у редакцію однієї з місцевих газет фотокореспондентом. Дівчина з головою поринула у роботу, щоб не думати, що вдома її абсолютно ніхто не чекає. На всі запитання батьків про заміжжя вона жартома відповідала:
– Моє щастя само постукає до мене у двері.
А воно і постукало. У тій самій редакції програмістом працював Антон. Він вподобав карооку брюнетку,яка пів дня носилася по місту з фотоапаратом, мов ошалена, у пошуках нових сенсацій.
Одного разу день видався не надто напруженим і Антон зважившись підійти до Зоряни, вибіг у найближчий квітковий магазин та купив червону троянду. Простягнувши її Зоряні, хлопець незграбно промовив:
– Це тобі за твій ентузіазм.
Дівчина повернулася , бо саме стояла за принтером, виконуючи чергове завдання від шеф – редактора і здивовано промовила:
– Ой! Дякую.
Антон сто раз картав себе за те, що не зумів підібрати потрібних слів, але діватися було нікуди і хлопець продовжував:
– Через кілька хвилин обід. Не хочеш скласти мені компанію, а то не хочеться якось іти самому.
– Так, авжеж. Тільки додрукую останнє фото.
Завершивши роботу, Зоряна взяла сумочку, покопирсалася у ній хвилин п’ять та вийшла з кабінету, зачинивши його на ключ. Антон галантно відкрив перед дівчиною двері та мимохідь підбирав подумки те, що так хотів давно хотів сказати принцесі свого серця.
Ось і кафе.
Замовивши дві філіжанки кави та тістечка, зробивши кілька ковтків, Антон знову спробував заговорити:
-Як пройшов твій ранок?
– Ти знаєш, завдання, над яким я зараз працюю, не складне, але вимагає багато енергії та часу.
– Розумію. Я бачу як ти віддаєшся цій справі сповна. Не кожен так би зумів.
– Ой захвалюєш ти мене Антоне! Дивись, а то зазнаюсь- жартома промовила Зоряна.
– Я давно хотів тобі сказати, тільки зрозумій мене правильно, бо я дуже хвилююсь. Одним словом:
-Зоряно, ти мені давно подобаєшся і я хотів би з тобою зустрічатись. Ти як? Не проти? Якщо скажеш ні, то я ніколи більше не торкнуся цієї теми і між нами залишаться суто ділові стосунки.
Дівчина від несподіванки машинально зробила ковток кави і ледь чутно промовивши: « Я згодна!», взяла Антона за руку. Хлопець аж розцвів. Він літав, мов на крилах. Зоряна сіяла. Їй здавалося, що це сон і вона ніяк не хотіла з нього прокидатися.
Потім була пропозиція, весілля, народження донечки. Зараз, оглядаючись назад, Зоряна нітрохи не жалкувала, що її доля склалася саме так, а не інакше.
Пролунав телефонний дзвінок. Молода жінка взяла слухавку і на іншому кінці дроту почула такий коханий голос свого Антона:
– Рідна моя, я скоро буду! Лечу додому! Кохаю! Цілую! Обіймаю!

2

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Наталка Яковлева

153
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Автор місяця (Серпень 2019)

Досягнення отримано 21.09.2019
Публікація автора набрала 4 вподобання у серпні

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: