НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ

 

Вона не вірила в кохання. Після важкої розлуки з Романом, навіть не хотіла нічого чути про нові стосунки. В той час, коли її однолітки насолоджувалися молодістю, Оксана ( так будуть звати головну героїню),сиділа за шкільними підручниками, а згодом і за інститутськими роздруківками семінарів, лекцій та екзаменів… Нічого цікавого в житті молодої та привабливої дівчини. Будь – які переконання знайомих піти увечері погуляти, навіть не діяли. Обпікшись раз, дівчина не хотіла наступати на одні і ті ж граблі.
Одного разу, Оксана затрималася на парах і поверталася до гуртожитку під вечір. Дорога пролягала повз довгий проспект, а потім праворуч майже в кінець вулиці, аж раптом до неї підійшли двоє молодих чоловіків і намагалися відібрати сумочку. Дівчина почала кричати та виривати свої речі, проте це мало що допомагало, адже молодики ще й принижували її. Все, що відбувалося потім, наша героїня пам’ятала погано. Вона отямилася в лікарні, а поряд побачила як з’ясувалося пізніше, свого рятівника, з спокійним виразом обличчя та трохи переляканими блакитними очима.
– Привіт.
– Привіт – відповів незнайомець.
– Де я?
– В лікарні. На Вас напали.
– А як я тут опинилася? Хто мене привіз сюди?
– Ви не хвилюйтесь. З Вами все буде гаразд. Мене звати Олег.
Я залишаю Вам свою візитівку, якщо щось буде потрібно звертайтесь.
– Оксана- ледь промовляючи слова пробурмотіла дівчина.
– От і познайомились. На жаль мені потрібно їхати. Радий, що з Вами все гаразд. Можливо ще колись побачимся – і зник так саме несподівано, як з’явився.
– Це лише міраж – подумала дівчина, але ім’я чомусь запам’ятала.
Наступного дня Оксана прокинулася від манливого запаху квітів. Повернувши голову, вона побачила прекрасний букет з білосніжних ромашок і посміхнулася.
– Ні, це не міраж.
До палати зайшла медсестра , щоб переконатися, що все гаразд.
– А Вас уже зранку провідували- промовила жінка. Молодий чоловік не хотів Вас будити. Жених?
– Ні.Просто врятував мені життя.
– Значить у мене є шанс з ним подружитися.
– Ні.- машинально промовила Оксана.
Медсестра засміялася, побачивши реакцію дівчини.
– Добре. Відпочивайте! – промовила працівниця медзакладу і пішла виконувати свої професійні обов’язки.
Через кілька днів Оксану виписали і вона повернулася до звичайного способу життя: наверстувала пропущений матеріал, здавала практичні. За той останній час, який Оксана провела в лікарні, Олег так і не з’являвся. Дівчині чомусь дуже хотілося його побачити, однак від її рятівника не було жодних вістей. Оксана віднеслася до цього , як до найкращої пригоди, яка коли – небуть з нею траплялася, до казки з надто швидким кінцем. Потрібно було жити далі. Оксана відчула, що перероджує зранену душу попередніми стосунками.
Перекладаючи свої речі, дівчина наткнулася на візитівку, яку залишив для неї Олег. Вона довго не наважувалася зателефонувати. Бажання ще хоч один раз почути його голос перемогло і Оксана набрала на своєму мобільному комбінацію із таких дорогих для неї цифер. На іншому кінці дроту почулися короткі гудки, а через кілька хвилин слухавку зняли.
– Алло. Я вас слухаю.
– Алло. Це… Це Оксана. Ви врятували мене. Я телефоную, щоб подякувати Вам за квіти. Мене виписали, я почуваю себе набагато краще.
– О! Це чудові новини. Та немає за що, просто хотілося зробити Вам приємність. У мене є до Вас пропозиція : давайте вже перейдем на “ти”, все ж таки стільки знайомі, майже 2 тижні)).
Оксана розсміялася.
– Я не проти.
Розмовляти з Олегом було надзвичайно просто і легко, немов би вони були знайомі не 2 тижні, а кілька років. Несподівано для Оксани, молодий чоловік, запропонував їй пообідати. Дівчина одразу погодилася і назвала свою адресу.
В призначений час, Оксана вийшла з гуртожитку. Олег галантно відкрив перед нею двері своєї “феррарі”. Олег завів мотор і машина рушила з місця.
– Куди ми їдемо? – спитала Оксана.
– Це сюрприз. Просто довірся мені і ні про що не думай.
Оксана кивнула.
Протягом пів години машина зупинилася біля невеличкого ресторанчика з доволі кумедною назвою ” Рожевий слон”. Прямуючи в глиб ресторану Олег та Оксана сіли за столик. Їхні погляди зустрілися. Тишу порушив підійшовший до них офіціант.
– Щось замовлятимете?
– Організуйте обід на 2 персони, як завжди.
– Добре Олегу Васильовичу.
– Олег Васильович? Це твій ресторан?- здивовано спитала дівчина.
– Мій. Правда над ним ще трохи потрібно попрацювати: змінити інтер’єр та зробити новий ремонт. Я власник зовсім недавно, просто так склалося.
– А ти як? Де навчаєшся?
– Мою біографію навряд чи можна назвати цікавою. Мої батьки загинули в автомобільній катастрофі, коли мені було 5, мене виховувала бабуся ( мама мого батька), бо моя мама теж була сиротою, так що я повторюю її долю. А навчаюся я в одному з місцевих вузів на філолога.
– Вибач. Я не знав.
– Та нічого. Я звикла. Я звикла, що досягати потрібно всього самій, бо допомоги чекати немає звідки. Я знаю, що приречена на самотність, бо хто ж захоче наречену без посагу, сироту…. Все, давай закриємо цю болючу сторінку мого життя – ледь стримуючи сльози промовила Оксана.
– Ти мені потрібна.
– Невже це правда? Ти напевно говориш так, щоб мене заспокоїти, а в самого красуня дружина і двоє дітей.
– Немає в мене ані дружини, ані дітей. Я мав одружитися , як мені здавалося на ідеальній жінці, поки не побачив, що у неї є стосунки з моїм кращим товаришем , так що в один момент я втратив двох мені дорогих людей. Мої батьки розведені і живуть своїм життям у різних куточках Землі, телефонують лише на свята.
– Значить можна сказати,що ми з тобою “друзі по нещастю”.
– Ти знаєш, я останнім часом думаю про тебе Оксаночко! Ти мені дуже подобаєшся. Ти не проти, як би ми продовжували наші стосунки не як знайомі, а як одне ціле. Ти мені дуже дорога і я не хочу тебе втрачати.
– Я згодна, згодна.
Обід добігав кінця. Закохані вийшли з ресторану тримаючи один одного за руку. Нарешті серце Оксани відтануло і віднайшло справжнє кохання.

4

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Наталка Яковлева

107
Коментарі: 9Публікації: 57Реєстрація: 17-07-2018

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Небайдужий читач

Досягнення отримано 08.08.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

5 думок про “НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ”