Для голосування необхідно авторизуватись

І ЗНОВУ ПРО ТЕ, ЯК МИ ГОВОРИМО, або КУДИ ЗНИКАЄ БАГАТЮЩЕ ДЖЕРЕЛО РІДНОЇ МОВИ

 

.  .              І ЗНОВУ ПРО ТЕ, ЯК МИ ГОВОРИМО, або
.  . КУДИ ЗНИКАЄ БАГАТЮЩЕ ДЖЕРЕЛО РІДНОЇ МОВИ.
.  .                                 Публіцистичний роздум.

. .Ми – українці. Наша країна – УКРАЇНА, така неповторна і самобутня, багата і красива. УКРАЇНА – моя і твоя єдина БАТЬКІВЩИНА, де є біленька хата край села, і мальви – ружі коло хати, де жде – чекає батьківський поріг, і мамина криниця з цілющою життєдайною водою. Ми розмовляємо – спілкуємося материнською українською мовою, такою мелодійною і співучою, жаданою і спраглою. Ми говоримо – балакаємо по-нашому, по-українському. Ми володіємо своєю рідною мовою і пишаємося нею, бо тільки їй притаманні риси, завдяки яким відомий мовознавець ІВАН ОГІЄНКО здійснив титанічну багаторічну працю, блискуче переклавши на українську мову “БІБЛІЮ – ПІДВАЛИНУ НАШОГО ЖИТТЯ, НАШОЇ КУЛЬТУРИ”.
. .Так, ми володіємо своєю мовою. Ніби-то володіємо… Чи не володіємо? А мали б…
. .І як добре було раніше, коли у “Рідному слові” з’являлася рубрика “ЯК МИ ГОВОРИМО…”. А як цікаво було, коли В. Д. КРИВИЙ водив нас у заочну подорож – екскурсію по КЕЛЬМЕНЦЯХ та КЕЛЬМЕНЕЧЧИНІ, нагадуючи нам, як треба говорити, вимовляти, балакати і взагалі спілкуватися, аби не забути своєї рідної української мови, про що так ревно нагадує нам ТАРАС ШЕВЧЕНКО: – “…І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ…”.
. .Невже наші духовні цінності так легко витісняються матеріальними благами чи злободенністю і негараздами різного гатунку? Чому ми, такі освічені, грамотні, культурні, виховані, свідомо йдемо у прірву бездуховності, бузкультур’я, взаємообраз і принижень? Зупинімось! Задумаймось!
. .Ось що з цього приводу говорить ІВАН ДРАЧ:
. . – “ТАК, ЦЕ ДО ТЕБЕ, САМЕ ДО ТЕБЕ, ЦЕ СЛОВО: ЦЕ ВІД ТЕБЕ ЗАЛЕЖИТЬ ЗАРАЗ, ЧИ ПЕРЕРВЕТЬСЯ ЗОЛОТА НИТКА ТИСЯЧОЛІТТЯ, А ЧИ ОЖИВЕ І ЗАГРАЄ НА СОНЦІ! ЦЕ ВІД ТЕБЕ, САМЕ ВІД ТЕБЕ ЗАЛЕЖИТЬ, ЧИ ДЖЕРЕЛО РІДНОЇ МОВИ ЗАМУЛИТЬСЯ В ТВОЇЙ ДУШІ, ЧИ ПРУЖНО І ВІЛЬНО ДИХАТИМЕ!
. .ЦЕ ТИ НЕСЕШ СЛОВО У СЕРЦІ, ЯК НАПОЛОХАНУ ПТАШКУ. НЕ СПОЛОХАЙ РІДНОГО СЛОВА, А ЗАХИСТИ ЙОГО, ДО СЕРЦЯ ПРИТУЛИ, ЖИТТЯМ СВОЇМ ПЕРЕПОВНИ!”.
. . У кожного з нас є сім’я, є діти і внуки, братики і сестрички, синочки і донечки. Малята ходять у садочок, школярики навчаються писемності у початкових класах, старшокласники готуються до уроків і вдома, і в школі. Доводилось не один раз, мабуть, і казочку прочитати, і віршика розказати, і допомогти вправу зробити, текст продиктувати, умову задачі пояснити, твір – переказ написати. Одним словом, мати справу з підручниками, збірниками, творами класиків. От і подумаймо: в книжках надруковано все по-українському, змістовно, грамотно, літературно, зрозуміло, чисто, бездоганно, доступно. Чому ми так між собою не спілкуємось? Куди миттєво зникає наша культура мислення, мови, поведінки? Хіба це так важко?
. . Або, скажімо, слухаємо новини по радіо, дивимось й аналізуємо події сьогодення на телебаченні, читаємо свіжу пресу і переглядаємо гарно дубльовані художні кінофільми. Звідусіль звучить – ллється милозвучна, рідна літературна українська! Ведучі, журналісти, редактори завжди подають нам свіжу пригорщу джерельної інформації з цілого потоку цілющої ріднизни. Але ж ми, здавалося б, цього не помічаємо. Чому? Чому? Чому?…
. .Чому молоді люди, дівчата і хлопці, найперше кажуть при зустрічі: “Прівєт! Як діла?”. Чи не можуть, скажімо, привітатися: “Привіт! Добрий день! Як справи?”.
. .Або чомусь люди постійно все “рахують” “по-культурному”, а можна сказати: “Я думаю, я гадаю, мені здається, на мою думку, по-моєму”, а не говорити: “Я рахую, що…”.
. .Отримавши відповідь на запитання, не казати: “Спасіба. Вас поняв. Всьо понятно”, а “Дякую. Гарно дякую. Зрозуміло. Я зрозумів”.
. .Оббиваючи пороги різних інстанцій, люди, оформляючи відповідну документацію, збирають всілякі “бумаги”, а не папери.
. .Поширеними є часті висловлювання – “русизми”, хоч російську мову як окремий предмет, не вивчають у школі. Діти переймають від своїх “бабушок – дєдушок”, а не бабусь – дідусів розмови про “красіве плаття” чи “удобну обув”, а треба “гарне плаття” й “зручне взуття”, втираються “полотєнцем”, а не рушником, мають у “кармані кошельок і платочок”, а не в кишені гаманець чи хустинку, й досі носять “рубашки”, а не сорочки.
. .Як на те пішло, якщо так тяжко – важко пристосуватись у мовному розумінні старшому і молодшому поколінню, говорили б краще місцевою говіркою, бо вона і багатша, і змістовніша, і ближча до літературної вимови. Тільки не “зрусифіковані” словечка – слівця. Це моя особиста думка.
. .А щодо іноземної мови, то чи варто таких крихіток – першокласників “муштрувати” англійськими словосполученнями, коли свого, українського наголошеного чи ненаголошеного слова або складу дитина чи підліток не знає. Та й ми, дорослі, своїм чадам по-іноземному допомогти безсилі.
. .Звертаюся до всіх свідомих земляків – українців. ЛЮБІМО СВОЮ УКРАЇНУ! БЕРЕЖІМО НІЖНІ ПАРОСТКИ УКРАЇНСЬКОЇ СЛОВЕСНОСТІ! Вивчаймо, постійно оновлюймо і збагачуймо рідну материнську мову милозвучними, солов’їними, мелодійними словами – символами! Досконало, грамотно, вишукано володіймо літературною мовою – вимовою. Бо ми – УКРАЇНЦІ! І НАША КРАЇНА – УКРАЇНА!
. .А рубрика “ЯК МИ ГОВОРИМО” або “ЯК ТРЕБА ГОВОРИТИ”, думаю, не зникне. Кожному із нас є про що сказати, особливо, коли ти патріот своєї БАТЬКІВЩИНИ. І нація українська не зникне!

. .                           ТАМАРА РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 2 години

Тамара Романюк

356
Коментарі: 21Публікації: 173Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій