Для голосування необхідно авторизуватись

Христос Народився!

Наближався зимовий вечір, та не просто вечір, а свят-вечір.. свята вечеря, як іще в нас говорять.
З самого ранку сипав густий сніг. Українське село занурилося в передсвяткові приємні клопоти, адже завтра – Різдво! Робота кипіла.
Господині завзято місили, смажили, варили, пекли; навіть чоловіки допомагали терти мак і лущити горіхи, – приготування куті – річ серйозна! Передчуття свята додавало настрою та бадьорості. Щаслива малеча копирсалася в снігу. Ще трішки й підуть колядувати! Хай но зійде перша зірка!
В господі діда Матвія сьогодні людно. Приїхали діти з міста. Стара сільська хатина, наче ожила,
сповнившись дитячим сміхом. Малі внуки бігали по бабусиних “хоромах”, – яке ж тут все для них цікаве! І стара піч, на яку можна вилізти, і великий рудий кіт, що ліниво визирав з-під ліжка, і
ялинка, зверху до низу обвішана цекерками!
– Та сядь! Вгамуйся один з другим! Ходи-но, посидь трохи, розкажи щось дідові, – гукнув до внуків Матвій, жартома насупивши брови.
Жваві хлопчаки дошкільного віку наввипередки прибігли, і поки один взявся вивчати грубу дідову палицю, сперту до ліжка, інший вмостився на коліна дідусеві, з цікавістю
розглядаючи його густу сиву бороду.
– Мої ж ви красунчики! Мої солоденькі! – примовляла баба Ксеня, ставлячи на стіл велику тарелю з пампушками.
– Мамо, де у вас тут глечик? Хочу узвару налити, – невістка вправно допомагала накривати на стіл. Вареники з капустою, картопляні голубці, оследець”під шубою”, смажені пиріжки, грибна підлива та багато інших пісних страв закрасувалися на столі, – запахи наповнили хату.
– Ну що ж, будемо сідати. Зголодніли мабуть, мої горобчики? – не могла натішитись баба внуками, щоразу цілуючи в голівку одного й другого, – неси-но, Павле, свічку.. запалюй, – гукнула сина з другої кімнати.
Родина стала до молитви. Кожен шепотів про себе, і навіть діти, склавши ручки – долонька до долоньки, як навчила бабця, пристально дивилися на старий образ своїми щирими невинними оченятами.
– Ну, дякувати Богу, що дожили до цих свят, дай, Боже і до других дочекати! – порушив тишу дід. Всі сіли. Почали вечеряти. Малеча знову загомоніла, раз у раз зачерпуючи кутю з макітри.
Колядники не змусили себе чекати. “Нова радість стала” залунало на ґанку. Підспівуючи й собі, баба Ксеня поспішила відчинити двері. Четверо молодих хлопців, обстукуючи чоботи від снігу, зайшли до хати. Коляда загриміла в повну силу!
– Христос ся рождає! – наостанку вигукнув найстарший з колядників, натягуючи шапку й
розвертаючись до виходу.
– Славімо Його! – хором відповіли господарі, а баба поспішила проводжати юнаків, на ходу впихаючи кожному до руки по гривнику.
– Молодці хлопці! Гарно заспівали! – хвалив Матвій колядників, накладаючи собі масний шмат риби.
– Ну й метее! – обтрушувала з хустки сніг баба, повернувшись з двору. -Ну як тут мої соколятка? Як мої хлопчики? Їжте, мої милі, наїдайтеся, – немов співала до внучат, стільки вже тої ласки й любові звучало в її голосі. Хлоп’ята, не відводячи очей від телевізора, де транслювали святковий концерт, наминали пампухи, заївшися цукровою пудрою. Такі моменти життя були сповнені невимовної радості та щастя. Що могло бути кращим від того, коли вся родина зібрана за одним столом, всі живі-здорові.. Тішилися старенькі…
А в селі тим часом вирувала по – справжньому святкова атмосфера – собаки гавкали, галасливі юрби дітей носилися від хати до хати, не зважаючи на заметіль, що розгулялася не на жарт; повсюди витала якась таємничість.. світ з нетерпінням чекав народження Дитятка Ісуса.
Щаслива родина діда Матвія ще довго сиділа за столом, де трапеза супроводжувалася теплою душевною бесідою.
– Може час збирати зі столу, мамо? Пізно вже. Павле, занеси малих на ліжко, – мовила невістка, позіхаючи. Діти, кумедно посапуючи, вже спали на старомодньому широчезному дивані.
– Збирай, Галю.. я вже таки направду не маю сили, – напівсонним голосом відказала Ксеня. – Накрий їх добре, Павлушо, – додала пошепки, турбуючись за малих, котрих Павло вкладав в ліжко, що в сусідній кімнаті. – Самі теж не баріться, рано вставати на Утреню. Ти що там, діду, вже спиш? Йди лягай на ліжко, не сиди. Баба пошкандибала до своєї комірчини. Матвій дрімав в м’якому кріслі перед телевізором. Приємне тепло від печі та втома минувшого дня робили свою справу – очі самі зрадливо закривалися, хоча ще так сильно хотілося дивитися різдвяні розважальні програми. Дід любив телебачення, особливо –
концерти. Любив слухати спів.. хороший спів.. так, щоб аж за душу брало.. та й сам любив поспівати, щоправда голос вже не той. Інша справа, було в молодості. Бувало, як затягне на вечорницях! Ще той був парубок!
– Тату, й справді, лягайте вже, не мучте себе, – підійшов Павло до батька, намагаючись допомогти йому звестися на ноги.
– Та йду, йду, – пробурмотів Матвій і поволі подався вслід за бабою, опираючись на палицю. Тим часом стіл вже був прибраний, посуд ретельно помитий. Галя поправила дітям перину, край якої впав на підлогу, поцілувала два маленькі носики і сама лягла на сусідньому ліжку.
– Гаси світло, Пашо,- сонно промовила. В хаті стало темно.
Село заснуло. Хтось бачив кольорові сновидіння, а хтось, втомлений за день, спав “мертвим” сном. Тільки заметіль аж ніяк не збиралася спати, все гуляла й гуляла, насипаючи великі снігові кучугури..Напевно, вона хотіла першою зустріти різдвяний ранок і почути торжественну мелодію церковних дзвонів, які сповістять світові велику радість – Христос Народився!…

4

Автор публікації

Офлайн 2 дні

nova. knyga

89

Поетеса

Коментарі: 12Публікації: 16Реєстрація: 14-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 27.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Думок на тему “Христос Народився!”