НОВА СТОРІНКА ЖИТТЯ

На мить Христині здавалося, що це відбувалося не з нею.
– Тебе звільнено!- пробурмотів шефредактор модного журналу ” Будь на стильній хвилі як я!”- Михайло Петрович.
– За що? Навіщо?
-Ти не витримала нашого темпу життя. Ти нездара! Твої статті не наш формат!
– Дивно- думала дівчина. 5 років був той, а тут став не той. Навіщо було це все? 5 років напрацювань та коротких відпусток, 5 років шалених темпів за “свіжими ” фактами під грифом ” терміново на завтра” і ” терміново на вчора”, виявились якимось незрозумілим сном.
– Ні! Не вірю! Йому просто була потрібна причина, щоб звільнити мене, а на моє місце взяти свою нову коханку Дарину, молоду студентку 3 курсу філфаку.
Звідки мені це відомо? Михайло Петрович ніколи не приховував своєї пристрасті до молодого персоналу, однак одразу отримував відкоша, а Дарина повелась не дарма. Казка про довго і щасливо явно не про неї, як тільки на горизонті виявиться партія посимпатичніше і з неосяжними новими горизонтами, Михайло Петрович буде заїдати свою розлуку печивом та горою солодких тістечок у редакційній кав’ярні. Це було неоднократно і великого секрету тут також немає.
Христина зібрала свої останні речі. Їх у неї було не так уже й багато: філіжанка, фото батьків, зошит, у якому не зроблено жодного запису та ручка подарована колегами на День ангела.
– Ну от і все! – в останній раз окинувши оком своє робоче місце промовила дівчина.
Можливо це і на краще . Можливо, давно це потрібно було зробити, але чомусь так довго не наважувалась. Чому? Можливо настала пора змінити хід власних подій?
Обійнявшись з колегами та зробивши фото на телефон, Христина одним махом перекреслила власне минуле.
Христина стояла на зупинці і тримала свій ящичок з речами. Її руки помітно німіли від морозу, який ще дужче і дужче давав про себе знати. Автобусу ще не було.
Раптом з правого боку дівчина почула чийсь голос. Вона обернула голову і побачила невисокого на зріст хлопця з карими очами.
– Давайте я допоможу!
– Дякую.
– У Вас щось трапилось? Чому Ви така сумна?
– Звільнили.
– Не переймайтесь. Я впевнений, що у Вас ще все буде добре. Не опускайте руки! – пїдбадьорював дівчину незнайомець.
– Дякую.
– Мене звати Арсен.
– Христина.
– У мене теж бувають нелегкі дні. Я офіс – менеджер.
– Давайте я Вас додому проведу. Бачу Ви самі не справитесь.
– Та ні ! Не треба! Вас напевно вдома дружина чекає, хвилюється, а Ви тут на геть на незнайому дівчину тратите свій дорогоцінний час.
– У мене немає дружини. Я не одружений, а мама моя звикла до того, що я затримуюсь на роботі.
– Кажіть адресу!
Наполегливість Арсена і насторожувала, і підкуплювала одночасно. Щось було в його манерах і спілкуванні таке, що допомагало відкрити душу.
– Миргородська 15.
– Ви шуткуєте? Я теж там живу. А під’їзд ?
– 4.
– А я живу в 1.
– Оце так дивина! Живемо в одному дворі і ніколи не зустрічалися? Як так?
– Ми переїхали в цей район з Мякушево всього місяць тому.
– Ясно.
Нарешті приїхав автобус. Молоді люди зайшли в середину і дорогою спілкувалися так ,ніби старі добрі знайомі, які небачилися довгий час і мали купу нерозтраченої інформації. На останок Арсен запропонував:
– Ви не проти якщо ми перейдем на “ти”, адже все ж як не як сусіди і бачитися будемо часто, крім того в нас з тобою не така вже й велика різниця у віці – всього один рік.
– Я не проти.
Ось і пункт призначення. Двері автобусу втомлено скрипнули і Арсен з Христиною вийшли з салону. Невелика відстань відокремлювала їх від їхніх домівок, а прощатися чомусь не хотілося.
Обмінявшись телефонами Арсен і Христина, ніби розчинились в холодній і пронизливій зимовій імлі.
” Подзвонити! Ні, не буду, а то подумає, що я легковажна! Чому сам не дзвонить? А може я все собі накрутила і він попросив мій телефон з вічливості, бо напевно побачив, що він мені сподобався! От дурепа! Ніколи не вміла приховувати власні почуття та й напевно не варто навчатися того, що в тебе і так не виходить- думала дівчина у своїй кімнаті, перелистуючи улюблену книгу. Напевно в нього нова кохана і він з нею. Боже! Чому в моїй голові стільки думок про нього! Я знаю Арсена всього кілька годин , а вже придумала собі кохання до сивини. Дурниці якісь. Якби мав зателефонувати, то давно зробив би це, а так не варто плекати ілюзії! Все! Досить! Потрібно забути і почати знову зі старту, але як забудеш такий його чарівний голос, зелені очі і чорняву розкішну шевелюру, а як він галантно подав їй руку, коли вони сходили з автобусу…. ”
Це якесь безумство. Закривши книгу, так і не розпочавши читати, Христина вимкнула світло в надії, що завтра нарешті Арсен їй все ж таки зателефонує.
Не знаю яким чином так сталося, але думки дівчини були почуті і на наступний день. Ближче до обіду у Христини задзвонив мобільний. Дівчина похапцем взяла слухавку і побачивши на екрані ім’я Арсеній аж зашарілася від щастя і поспішила швидше відповісти на дзвінок.
– Ало! Я слухаю!
– Христино, це Арсеній! Привіт. Як справи? Чим займаєшся?
– Привіт. Рада тебе чути! У мене все добре тільки з настроєм біда, не можу підняти.
– Може в мене вийде! Давай сходимо на ланч?
– А чому б ні! Адресу я вишлю тобі по смс.
– Домовились.
– Тоді до зустрічі!
– До зустрічі.
Арсен зайшов за дівчиною у назначений час. Христина стояла у малиновій сукні і хлопець кілька секунд не міг відірвати від неї очей.
– Ти… Ти… Ти прекрасна! – тільки й зміг вимовити він, подаючи дівчині руку.
-Дякую.
В кафе було затишно і просторо.Молоді люди сіли за столик і зробивши заказ Арсен наважився на продовження розмови.
– То чому в тебе немає настрою?
– Не можу влаштуватись на роботу, куди б не подзвонила, всюди кажуть, що немає вакансій, хоча перед тим було вільно. Таке враження, що мій колишній роботодавець мстить мені за те, що я не піддалася на його залицяння.
– А ти впевнена?!
– Не знаю! Не впевнена. Я за руку його не зловила, а значить в мене тільки припущення, які не мають ніякої юридичної сили.
– Якщо це він, то зло рано чи пізно буде покаране. Ти знаєш, в нас нещодавно звільнилася вакансія секретаря. Я розумію, що це трохи не те, на що ти розраховувала, але все ж які не які гроші.
– Ти шуткуєш? Я з радістю.
– Ну от і добре. Я домовлюсь і завтра можна буде підійти з документами.
-Не знаю як тобі і дякувати.
– Нічого не потрібно. Просто будь зі мною поруч…
У їхньому погляді було зрозуміло абсолютно усе. Палкий поцілунок зненацька запалив їхні вуста. У них все тільки починалося….

1

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Наталка Яковлева

153
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Автор місяця (Серпень 2019)

Досягнення отримано 21.09.2019
Публікація автора набрала 4 вподобання у серпні

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: