Щоб перекреслити минуле,
Багато мудрості не треба.
Зростити те, про що забули,
Наразі гостра є потреба.
Повагу, щирість, правду,
В душі треба плекати.
Немов би маєм владу,
В один все день це взяти,
Так хочемо… І ніби усе вірно,
Щоразу у молитві промовляєм,
Та щось зосталося незмінне,
Чому його ми не міняєм?
Напевно звикли жити в світі,
Де сенс диктують вдалі люди.
Поводимось – маленькі діти:
Тобі, мені, давай не будем!
А може саме Україна,
Рішучих дій твоїх чекає,
Щоб рятувати доньку й сина,
Надії вогник не згасає!.
Хтось скаже : « Слів дуже багато,
А мало дій! Чого чекати?
Всі ділять гроші і мандати,
Нічого нам не слід шукати!»
Хіба так треба говорити?
І Батьківщину не любити?
Її безжально плюндрувати?
Христа Ісуса розпинати?
Не буде так! Повір! Не буде,
У зброї підуть мирні люди,
За рідну землю воювати,
Життя свободи здобувати!