Час невблагано міняє усе навкруги.
І лише небо, як завжди воно не міняється..
Десь там зосталися юності днів береги,
Старість по троху підступливо так підкрадається…
Чуєш, сивенька, іди ще собі погуляй!
Я зустрічатись з тобою поки не готова…
Доленько, доле, стежкам моїм барвів додай,
Хай зазирне в душу змучену радість раптова.
Сонце за обрієм зовсім не так і пече,
Зрілість по іншому світ незбагненний цей бачить.
Добре коли, як підтримка надійне плече,
Те, що колись ображало вже можна пробачить.
Куряву давніх гріхів понесуть в даль вітри,
Що розсварило колись тепер важко згадати.
Пам`ять, ти чуєш хороше лише не зітри!
Може і досить з нас буде цієї розплати?!
Час невблагано міняє усе навкруги,
І розставляє над І всі загублені крапки.
Друзями справжніми часом стають вороги,
Серце з лещат відпускають колючії згадки.
Час він такий… То лікує, то болями мстить.
Те що сьогодні важливо, смішним буде завтра.
Тільки минуле… Його нам ніяк не змінить.
Може тепер жалкувати за ним і не варто?!
Тільки ж чому те далеке приходить у сни?!
Душу ятрить, і тривожить, чомусь не пускає…
Просто мабУть стали іншими трішечки ми…
Час він такий, він усе в цьому світі міняє.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
