Не можу дотягнутися до тебе
Крізь пелену давно прожитих літ.
Мене гука у вись безмежну небо,
Та на однім крилі який політ?!
Ти чуєш, як дзвенять у тиші зорі?!
А осінь як шепоче у траві?!
Проміння сонця – ниточки прозорі
Збирають чисті роси степові.
Хіба не бачиш, як дрижать в повітрі
Від холоду спекотні літні дні?!
Дивись, летять до нас верхом на вітрі
Колись давно проспівані пісні.
А там, на порцеляновій галяві,
Розводить Осінь фарби в казані.
Ти кажеш, що це все – в моїй уяві,
І просто лиш наснилося мені?!
Та ні ж, поглянь, он там солодку вату
Рожевий вечір варить в небесах,
Вмостився день на грушу кострубату
І міцно спить собі в густих гілках.
Ну як же так? … Ми разом так давно,
А зовсім різні бачимо світи?!
Барвиста казка за моїм вікном,
Буденність сіру бачиш з нього ти…
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
2 коментарі “Ми разом так давно… ”
Чудовий вірш! Душевно….
Щиро дякую) На жаль, ще не зовсім зрозуміла, як писати відповіді на коментарі.